Марина сиділа на дивані і розглядала свої дитячі фотографії. Колись вона не любила на них дивитися, бо вважала, що мама її негарно підстригла – у всіх дівчаток в її віці були довгі красиві коси, і лише вона одна мала коротку стрижку.

Коли Марина виросла, то на зло усім, а особливо мамі, відростила собі довге волосся, яким дуже пишалася.

Дитинство закінчилося, Марина поїхала з дому вчитися в інститут, і з цього моменту почалося її доросле життя, в якому вона могла робити все так, як хотіла вона сама.

Марина була дуже наполегливою в навчанні, закінчила інститут з червоним дипломом, знайшла гарну високооплачувану роботу, заміж вдало вийшла.

Все у неї було добре, але от в село до батьків вона їздити не любила, їй постійно здавалося, що батьки їй не додали, і що саме через них їй довелося йти такою важкою дорогою до успіху.

Та мама з татом жили собі в селі, і нічого в доньки не просили, навпаки, намагалися їй допомогти домашніми продуктами, але вона не хотіла від них нічого брати – гордою була, казала, що вона сама собі все купить.

Ситуація погіршилась коли три роки тому раптово не стало батька. Мама тоді важко переживала втрату близької людини, а потім стала хворіти, і в результаті майже злягла, так що з хати майже не виходила.

Дитячі образи Марини тоді відійшли на задній план, і вона, порадившись з чоловіком, забрала маму до себе. У них квартира велика, місця всім вистачить.

Літня мама Марини не хотіла покидати свою домівку, але у неї не було вибору – донька настільки зайнята, що не зможе переїхати до неї в село, а без сторонньої допомоги обходитися жінці було з кожним днем все важче.

Марина поселила маму в невелику, але світлу і затишну кімнату, вигляд з вікна був у сад, і Марина сподівалася, що мамі хоч так легше буде пережити переїзд.

Літня мама з однієї сторони була щаслива, що донька не залишила її напризволяще, а з іншої – вона навіть боялася з своєї кімнати вийти, щоб бува щось не зробити випадково не так, адже у Марини квартира нагадувала хороми якісь.

Від непривички бабуся кілька разів забула в туалеті спустити воду, і донька її вичитала за це, сказала, що їй перед чоловіком і сином соромно буде, якщо вони це побачать.

Їла старенька теж окремо від них, їй не завжди вдавалося пережувати великі шматки м’яса, які Марина клала в суп чи рагу, тому бабуся воліла їсти тоді, коли родина вже встане з-за столу.

Одного разу до Марини підійшов її чоловік, і попросив, щоб на наступний раз вона зварила суп не з м’ясом, а з фрикадельками.

– Не ображайся, кохана, всі твої страви чудові, але мені так буде смачніше, – сказав чоловік. – Та й мамі твоїй, впевнений, це сподобається більше, – додав він.

Вперше в житті Марині стало соромно за себе. Вона зрозуміла, до чого хилить її чоловік, тільки картала себе, чому вона сама не здогадалася, що мама може їсти лише фрикадельки, а м’ясо їй просто нема чим жувати.

Відтоді Марина дуже змінилася. Вона пригадала, як в дитинстві мама готувала для неї маленькі парові котлетки, і робила найсмачніше в світі пюре. А ще, пригощала тертим яблучком.

Тепер всі ці страви Марина готувала з любов’ю для своєї найріднішої матусі, і наполягала на тому, що мама обов’язково має сидіти з ними за одним столом.

Від такої кількості теплоти і турботи бабуся пішла на поправку, навіть стала сама виходити під під’їзд на лавочку.

А одного разу Марина таки наважилася почати незручну розмову, і задала питання, яке не давало їй спокою багато років.

– Мамо, а чого ж ти все дитинство так коротко обрізала моє волосся?

Старенька опустила очі, їй наче соромно було.

– Розумієш, Маринко, я щодня на роботу рано-вранці виїжджала, коли ти ще солодко спала. Мені не хотілося тебе будити, щоб коси заплести, адже ти ще годинку-дві могла поспати. І не хотілося, щоб ти в школі не була з неакуратною зачіскою, а тато не вмів заплітати коси, тому я і вирішила, що єдиним правильним рішенням буде тебе підстригти, – пояснила мама.

Марина обійняла маму, зняла з неї хустку, принесла гребінь, і гарненько дуже бережно її зачесала.

– Матусю, ти тільки живи. Живи довго, бо це таке щастя – бути дитиною. А все решта не має значення.

Бережімо своїх батьків, поки ще маємо таку можливість.

Джерело