Мене звуть Ганна, мені 27 років, я з райцентру Хмельницької області, через який протікає Південний Буг. Я дуже люблю свій Летичів, але мама робить все, щоб я поїхала світ за очі. Мама, поки я жила з нею, постійно заходила до моєї кімнати, розкладала речі так, як вона хоче, розкладала все на свій розсуд в моїй шафі, косметичці тощо. Мама постійно говорила мені, що це її квартира, і я нічого не вклала в неї за 25 років, щоб озвучувати їй якісь претензії. Вона мала ще одну квартиру, яку здавала квартирантам. Багато часу і сил знадобилося, щоб вона дозволила мені переїхати туди. Зараз я живу в цій маминій другій квартирі, а мама забрала у мене ключі від квартири

Мене звуть Ганна, мені 27 років, я з райцентру Хмельницької області, через який протікає Південний Буг. Я дуже люблю свій Летичів, але мама робить все, щоб я поїхала світ за очі.
Я росла у неповній сім’ї, без батька, все дитинство проводила у бабусі – маминої мами. Мати після розлучення з батьком так і не вийшла заміж вдруге. І не дивно. Бо і мої взаємини з матір’ю не складаються досі.
До 25 років я жила з нею, неможливо було зробити щось без її дозволу, наприклад провести інтернет, який мені був потрібен для роботи і навчання. Довелося мені тоді вмовляти батька, щоб він прийшов і поговорив з нею, але всі спроби виявлялися марними.
Мама, поки я жила з нею, постійно заходила до моєї кімнати, розкладала речі так, як вона хоче, розкладала все на свій розсуд в моїй шафі, косметичці тощо.
Мама постійно говорила мені, що це її квартира, і я нічого не вклала в неї за 25 років, щоб озвучувати їй якісь претензії. Вона мала ще одну квартиру, яку здавала квартирантам. Багато часу і сил знадобилося, щоб вона дозволила мені переїхати туди.
Зараз я живу в цій маминій другій квартирі, а мама забрала у мене ключі від квартири, де ми жили вдвох: мовляв, не твоя територія – не входь.
Живу я зараз сама з котом і собачкою – вони і є моя родина. Подруг у мене завдяки мамі теж ніколи справжніх не було, вона не вітала, коли до мене приходили дівчатка, а мене на прогулянки не пускала.
Днями поїхала я на два дні у справах із міста, попросила маму погодувати котика і собаку. Мама, дякувати їй, погодилася. Але після повернення я виявила, що знову все лежить не на своїх місцях, рушники у ванній висять по-іншому, а ті речі, які лежали у комоді, тепер висіли на тремпелях.
Мої спроби з нею поговорити, пояснити, що не потрібно цього робити, що це моя територія і мій дім, не дали ніякого результату, я вже не знаю, що робити з цим і як бути далі.
Єдиний вихід – це поміняти замки і її туди не пускати? Але ж це моя рідна людина, ми іноді потрібні ода одній, хоча б щоб допомогти в чомусь.
Як гадаєте, в чому тут проблема? Чому мама так поводиться? Я так втомилася, що вже немає жодних сил з нею боротися, що мені робити, підкажіть?
Я вже думаю, що може варто взагалі виїхати в Київ, але дуже не хочеться залишати рідне містечко.