Мені 38 років, незаміжня, не маю дітей і у мене немає ніяких проблем. Маю хорошу роботу, сама купила квартиру і машину в обласному центрі, допомагаю батькам в селі. Мені ніхто не дає більше 28 років.

Стежу за собою: йога з персональним тренером, басейн, косметолог. Маю дві вищі освіти. Подорожую, знаю англійську мову, зараз вчу французьку і іспанську.

У мене немає ніяких проблем, я не розумію, навіщо жінки виходять заміж, йдуть жити до чоловіків чи свекрух, скитуються орендованими квартирами, відмовляють у всьому собі, щоб нагодувати і одягти дітей, тягнуть на собі купу чоловічої роботи.

Ну і так далі. У мене ж абсолютно інше життя, собі в радість. Адже ми приходимо у цей світ, щоб стати щасливими, реалізуватися, проявитися у всіх своїх найкращих якостях і талантах.

Я глибоко переконана, що планета перенаселена і людство поступово заходить в глухий кут, і крах в майбутньому абсолютно незворотній, а тому лишати по собі нащадків абсолютно не обов’язково і навіть не не варто. Для чого?

В моєму житті є кохання і почуття, і ці чоловіки, з якими у мене час від часу стаються романи, швидкі чи більш довгі – вони також розділяють мої погляди.

Я досягла того рівня, коли все собі можу дати сама, та ще й допомагати рідним. І я це постійно роблю. Батькам надсилаю десять тисяч гривень на місяць, ремонт зробила, машину купила хорошу, хоч і не нову.

Але все одно для них “не така”, бо не дарую їм онуків. Наче це мій обов’язок! А повинна ж вийти заміж і купу діточок встигнути наштампувати.

Ось подруга у мене є, з якою ми весело і цікаво колись проводили час, десять років тому вийшла заміж, тепер постійно жаліється на проблеми і важке життя.

Зараз у неї двоє дітей, робота і сім’я. Ще для повного щастя купили кота і собаку, наче дітям, але займається ними подруга. Дітей – в школу і садочки зібрати, чоловіка – на роботу, та ще встигнути собаку вигуляти. Стежити за ним і прибирати більше нікому.

Окрема тема – діти. Згадую, як подруга мені говорила, що я біднесенька, бо не пізнала радість материнства. А вна пізнала сповна, адже бабусі не поспішали і не поспішають їй допомагати, бо обидві ще працюють.

До всіх проблем, ще й кредит на Каті висить. Зате – нова машина у чоловіка є, на яку тепер доведеться працювати й працювати. А нащо вона кредит на себе оформила – для мене загадка.

Люди самі створюють собі проблеми, а потім скаржаться, що їм важко жити, що вони існують, а не живуть. Вже мовчу про життя в селах, з тими городами, коровами і іншим крамом. То взагалі мені не зрозуміти.

Як я вже сказала, я  надсилаю батькам гроші, але їжджу не часто – бо всі ці їхні розмови про те, що я марно живу життя без родини і дітей, осудливі погляди сусідів – особливо жіночок за сорок, які виглядають на всі 60 – все це мене напружує.

А в цілому я щаслива людина, бачила 25 країн світу й це не межа. У мене є надійні друзі і я абсолютно не потребую дома чоловіка в капцях і метушливих дітлахів. А ви мене теж вважаєте нещасним пустоцвітом?

Джерело