Мені вже добре за 60, живу на Черкащині. Маю трьох дорослих дітей, є онуки. Усі живуть окремо. Сини – успішні хлопці, купили квартири, а дочка з чоловіком живе з його батьками.

І щомісяця Валюшка приходить до мене по мою пенсію. Я лишаю собі 3 тисячі гривень, щоб якось прожити, а решту віддаю доні. Так життя не складається у Валічки, моя душа не на місці!

Справа в тому, що після школи дочка не захотіла вчитися далі, а вийшла заміж. таке у них кохання з тим Павликом було! І дитинку одразу ж. Коли онукові було два роки, я запропонувала Валі хоч на перукаря вивчитися, щоб мати професію.

Дочка сказала, що дитину до садка не віддасть до трьох років і працювати та вчитися не піде. Що я могла зробити?

Потім народився другий онук і на цьому закінчилося все. Роботу Валя не поспішала шукати, хоч діти вже підросли, а старший онук пішов до школи.

Я допомагала грошима, бо вже було там Валі в тій родині не солодко. Свекруха дорікала моїй дочці, що вона не працює, а сидить на всьому готовому. Мені було не зручно перед батьками зятя, тож і я давала доньці гроші.

Три роки тому я вийшла на пенсію. І ось тепер щомісяця Валюшка приходить до мене по мою пенсію. Я лишаю собі 3 тисячі гривень, щоб якось прожити, а решту віддаю доні. Так життя не складається у Валічки, моя материнська душа не на місці!

Розумію, що це не правильно, але як я можу відмовити дочці? Сини про це не знають, бо як дізнаються – ой леле, що буде! І тому я й для себе не можу у них допомоги попросити.

Що робити – не знаю. Боюся, що сини дізнаються про все і точно перестануть спілкуватися з нею, а може, й зі мною. Цього я не хочу: яка б вона не була, але Валічка моя дочка і я її люблю. За всі роки я не можу нічого подарувати їхнім дітям, тільки дешеві іграшки.

Все витрачаю на дочку.

Так ось я опинилася у заручниках власної доброти. А як вийти з цього кола? Не бачу ніякого вирішення.

Джерело