Мені ж лише 19 було, коли я в свого Матвія закохалася, наче віє єдиний у всьому всесвіті. Так воно й було для мене. Я голубонька на крилах полетіла за любчика свого заміж.

Кохання було настільки сильним, що навколо нічого не помічало, не бентежило мене і те, що наречений мало заробляв, нічого вдома не робив, а родина його не злюбила мене з першого дня. Але він наобіцяв мені манни небесної, а я все вірила.

І спочатку ми справді жили добре: я довчилася, потім разом назбирали грошей на маленький будиночок і народили двох чудових дітей. Головне те, що ми любили одне одного і розуміли, але життя наше почало руйнуватися і я навіть не зрозуміла, коли саме.

Спочатку маму Матвія не влаштовувала моє ставлення до мізерних грошей, які заробляв її син, потім – як я господарюю, як я виховую дітей і навіть те, як я виглядаю.

Потім Ірина Максимівна почала налаштовувати чоловіка проти мене. Він і до того був не дуже роботящий і тільки Богові відомо, скільки роботи я робила за нього.

Зараз Матвій взагалі ніде не працює. Навіть нічого не шукає, а якщо кудись іде, то довго ніде не затримується. І мама його задоволена.

У нас двоє дітей, як жити – не знаю, майже наважилася на може розлучення, але побоююся, що буде ще гірше. Допомогти мені нікому абсолютно. Може, хтось був у такій ситуації? Живу лише дітьми.

Іноді доходить до того, що їсти нема чого й нічим оплатити комуналку та садок, а про якісь розваги я взагалі мовчу.

Одяг у дітей той, що хтось віддав – сусіди чи родичі далекі, бачать же, що діти бідно одягнені. Старша дочка любить танцювати та ходить до школи танців, танцює дуже добре, але виступити ніде не може, бо я не маю грошей на костюм і внесок, а Матвію байдуже.

Якось попросила Ірину Василівну купити Тетянці костюм, вона купила і досі згадує і всім каже, що я така мати, яка нездатна купити дітям найпростішого, а мені так це неприємно.

Я мамі Матвія кажу, що не винна, що її син не працює, то вона відповіла, що я всі гроші витрачаю на себе, хоч я забула, коли востаннє собі щось купувала.

Чоловік приносить справжні копійки, а то й менше. Як жити далі? Кажу йому: «Шукай роботу, а ні, то йди». Він йти не хоче, але й нічого не шукає. А мені так хочеться хоча б для дітей кращого життя!

Джерело