Мені здається, що моє життя могло б бути ідеальним. У мене є все: люблячий чоловік, троє чудових дітей, затишний дім і стабільність, про яку багато хто може лише мріяти.

Але іноді мені здається, що душа має власні закони, і жодні розумні рішення не можуть їх змінити. Прикладом тому – моя особиста історія, ку я хочу розповісти і почути не ваш осуд, а сторонню думку і корисні поради.

Мій перший шлюб розвалився, коли нам із Олександром було по 30 років. Ми були разом із юності, будували плани на майбутнє, мріяли про дітей. Одружилися, і мені здавалося, що все йде так, як ми собі хотіли і планували.

Але все змінилося, коли в житті Сашка з’явилася інша. Він пішов від мене, залишивши мене саму з нашим маленьким сином. Це був найважчий момент у моєму житті. Я довго не могла оговтатися, почувалася зрадженою й розбитою.

Через кілька років я зустріла Дмитра. Він був зовсім іншим: надійний, турботливий, щедрий, мав бізнес і житло. Він прийняв мене з дитиною і став для мого сина Назарчика справжнім батьком.

Ми одружилися, і невдовзі у нас з’явилося двоє спільних дітей. Дмитро обожнює мене, піклується про нашу родину і робить усе, щоб я почувалася щасливою.

Але всередині мене завжди жила тінь минулого. Я ніколи не могла остаточно забути Олександра. У найглибших куточках душі я все ще кохала його, хоча й не хотіла цього визнавати навіть собі смій.

І ось півроку тому він знову з’явився. Випадкова зустріч у місті перевернула моє життя. Він підійшов до мене – такий самий, яким я його пам’ятала, але з нотками розчарування й суму в очах.

Ми поговорили. Він розповів, що його шлюб розпався, що він нещасливий без мене і шкодує про те, що зробив колись. Спільних дітей у нього з тією жінкою не має.

– Ти – моє єдине кохання, – сказав він.

– Я знаю, що запізно, але я не можу більше тебе втрачати і згоден на будь-яку роль, яку ти для мене відведеш.

Я відчула, як серце знову почало шалено стукати. Я намагалася чинити опір, нагадувала собі про Дмитра, про дітей, про все, що в мене є зараз.

Але Олександр мав і має досі надзвичайну владу наді мною. Його слова, його погляд, спогади про наше спільне минуле – все це було сильніше за мене.

Я погодилася зустрітися з ним знову. Це мала бути просто розмова двох давніх друзів і рідних людей, але все зайшло далі. Я знову стала його.

Тепер я живу подвійним життям. Удень я – ідеальна дружина і мати, підтримка для Дмитра і наших дітей. Увечері чи у вкрадені моменти я належу Олександру, своєму першому коханню.

Я знаю, що це неправильно. Я відчуваю провину перед Дмитром, який не заслужив такого ставлення. Але водночас не можу зупинитися і відмовити собі в справжньому коханні.

Моя любов до Олександра – це наче стихія, яка захоплює мене і не залишає вибору. Але я розумію в глибині свого єства, що це не може тривати вічно.

Кожен раз, коли я повертаюся додому після зустрічі з Олександром, мені здається, що Дмитро щось підозрює, про щось здогадується, щось розуміє. Я не знаю, як довго зможу приховувати правду.

Іноді я питаю себе: чи варто було впускати минуле в своє життя? Але відповідь завжди одна: я не могла інакше. Мої почуття завжди належали Олександру, і моя душа належить йому, навіть якщо це руйнує все, що я маю зараз.

Я не знаю, чим це закінчиться. Можливо, я втрачу все. Але я знаю одне: те, яке я відчуваю, – це і є життя, з усіма його складнощами й протиріччями. Це і є моє жіноче щастя.

Джерело