Мені трохи за п’ятдесят. Так склалося, що я вже у сімнадцять років поїхала з дому до іншого міста вступати до інституту. До цього моменту я виховувалась у бабусі з дідусем. З мамою ми завжди спілкувалися, але участі у моєму вихованні ні вона, ні вітчим не брали.

І ось близько року тому, за певними обставинами, вона змушена була виїхати з нашого рідного міста. Мамі вже за сімдесят, вона пенсіонерка, хоча дуже бадьора. Жити їй не було де. Я вже давно розлучилася з чоловіком, дочка в мене доросла і живе окремо. Тож я з радістю запропонувала мамі пожити у мене.

Проте я навіть не припускала, що це буде так складно. Коли я йшла на роботу, мама відразу бралася за облаштування моєї квартири. Моєї! Яку я облаштувала на власний смак. В якій я дуже довго робила ремонт.

Я пам’ятаю квартиру моєї мами. Все різнокольорове, килими на стінах, полиці заставлені непотрібними сувенірами. І навіть стеля, наскільки я пам’ятаю, була вічно чимось прикрашена. Ось і в моїй квартирі мама одразу почала встановлювати свої порядки. То яскраву серветку десь кине, прикрас недоречних навішує.

Я мамі одразу сказала, що мені все це не подобається. Я її пустила жити, але в чужий будинок зі своїми правилами краще не йти. Мама образилася, звичайно, але сперечатися не стала. А навіть взяла до уваги та перестала спотворювати мою квартиру.

Але це був лише початок. Як тільки мама зрозуміла, що з квартирою їй нічого не світить, вона взялася за моє життя. Наприклад, якось вона натякнула, що мені б треба вийти заміж.

Я знову різко відповіла їй, що вона може виходити, коли вона цього хоче. А ось мені це не потрібно. Я вже не в тому віці, коли мені дуже хотілося. Сходила заміж, дитина є, тепер ось можу й відпочити.

Мама ж не вгамувалася. Будь-якого чоловіка, який зустрічався нам на шляху, вона намагалася мало не сватати зі мною. Чи то майстер, який прийшов до нас додому збирати нову шафу, чи випадковий перехожий.

Я відповідала на кожен її натяк, але зрештою мені набридло. Тому коли мама знову заводила цю пісню, я просто закочувала очі та нічого не відповідала. Вона бачила, що я не піддаюся на її провокації й замовкла.

За рік нашого спільного проживання було ще багато таких моментів, коли мати порушувала мої особисті кордони. Але найбільше мене вразив один випадок. Нехай і дрібниця, як може здатися збоку. Але мене ця дрібниця прямо-таки розлютила. Мама одного разу заявила:

– Слухай, ти якщо хочеш кудись поїхати чи з подругою піти погуляти, можеш іти. Про мене не хвилюйся, я вдома почекаю, якщо що, – запропонувала мені мама.

– Мам, у сенсі? Ти мені дозволяєш піти з подругою погуляти? А ти не забула, що мені п’ятдесят чотири роки?

– Вигукнула я.

Мама у відповідь обурилася в стилі «а що, мати не може своєї доньки й настанову вже дати?». Я сказала, що може. Але не коли дочка вже сама перевалила за шостий десяток! І не в тому випадку, коли мати до цього моменту жодного разу не брала участі у її вихованні.

У нас з мамою тоді сталася довга розмова. Я їй пояснила, що все своє життя приймала рішення самостійно. І зараз у дорослому віці не збираюся перебудовуватись. Мама дивилася не мене так, ніби я говорила цілковиту нісенітницю.

Після нашої розмови нічого не змінилося. Мама продовжувала реалізовувати свої незадоволені материнські амбіції. А на мої протести вона або ображалася, або взагалі не розуміла, що я намагаюся пояснити їй.

Зрештою я зрозуміла, що розмовами цю проблему не вирішити. Адже вона тягнеться із самого дитинства. Тому я орендувала мамі окрему квартиру. Ми, як і раніше, спілкуємось і підтримуємо один одному. Але тепер вона не лізе в моє життя так наполегливо.

Це ще раз підтверджує, що коли стосунки мати не побудувала з дитиною, то навіть в дорослому віці цього не надолужити!

КІНЕЦЬ.