Мені це рішення далося дуже складно, повірте. Але я вирішила не спілкуватися зі своєю рідною дорослою дочкою. Злата вже 10 років живе в Чехії. в Празі. Я жила в Україні, а це вже три місяці, як я переїхала теж в Прагу, але поселилася окремо.

Я працюю, але мені не легко через мовний момент, телефоную Златі, прошу допомогти з правильним перекладом якихось побутових фраз, розмова займає 5-10 хвилин – не більше.

Я ще не адаптувалася у новій країні, мені не просто. Звертаюся до донечки, а вона допомагає дуже знехотя. Допоможе, але перед цим скаже, що її втомило зі мною няньчитися. Або не відповідає взагалі.

Виростила я Злату сама. Вона у дитинстві була хворобливою дитиною, багато пропускала навчання а я приходила після двох робот і займалася з донькою, аби у школі не відстала. Я намагалася дати донечці також все в матеріальному плані.

Не чекаючи якихось винагород, я зробила все, що могла. І раніше Злата це цінувала, я відчувала її любов. А поті вона поїхала навчатися і жити в Чехію, зустріла там кохання, живуть разом.

І донька змінилася. Вона тепер не тільки забула, хто її виростив, але ще й вважає, що я приділяла їй мало часу, постійно працюючи. Наче їй все з пам’яті стерто і вставлено іншу свідомість.

Злата часто каже, що я ніколи не цікавилася її життям, і зараз, якщо дзвоню, то тільки щоб попросити про допомогу перекласти фразу.

А мені дуже сумно, адже я завжди запитувала і запитую, як у неї справи і самопочуття, чи здорова, чи треба щось, поради давала, допомагала матеріально, коли їй це було потрібно.

Все забуто і перекручено.

Днями я сказала дочці, що не заслуговую на таке ставлення, і запитала, чому діти не цінують своїх батьків за життя, адже я в неї одна, і колись вона пожалкує про свої слова.

На це Злата мені відповіла, що я хочу викликати в ній почуття провини, маніпулюю, але в мене нічого не вийде.

Після цієї останньої розмови я заблокувала дочку скрізь, де тільки можна, і вирішила більше не спілкуватися. Ніколи. Написала, якщо вона не цінить мою присутність, нехай оцінить відсутність.

Важко. Але думаю, що я зробила правильно, іншого варіанту немає. Мені лише небагато за 50 я налаштовую себе починати життя спочатку і можливо навіть поїду в іншу країну працювати – в Італію чи Португалію.

Як гадаєте, правильно я роблю, що не хочу більше спілкуватися з дочкою? Адже вона у мене одна. Буду вдячна за поради.

Джерело