Вже минуло понад два тижні після однієї події, а я ніяк не можу заспокоїтися. Сильно злюсь. Не тільки у мене такий стан, а ще й в мого чоловіка. Ми обидва перестали спілкуватися з його матір’ю, бо вона дуже негарно з нами вчинила.

Я чула багато історій, як цілі сім’ї лаються і ворогують через нерухомість. Ніколи цього не розуміла. Вважала, що ніколи не варто розраховувати на когось, але можна сказати, що нас просто кинули на гроші свої ж близькі. Звідси й стільки злості. Зараз розповім усе послідовно.

Мій чоловік має молодшого брата Євгена. У свекрухи це улюблений син. Чоловік розповідав, що з дитинства йому припадало більше уваги матері, бо він молодший.

Я сама бачила різницю у ставлені свекрухи до старшого та молодшого брата. Євгена вона постійно нахвалювала, вигукувала, що він її тільки тішить, навіть наречена Євгена справляла на неї таке ж враження.

– Ось Женя мій, розумничок, яку дівчинку собі гарну знайшов – вигукувала вона.

Чесно сказати, крім краси в тій дівчинці нічого не було. Вони з Євгеном навіть чимось схожі. Обидва виглядають солоденькими, по життю їм нічого не треба, ні до чого не прагнуть, спокійно пливуть за течією.

Проте мати чоловіка завжди зверталася за допомогою не до Жені, а саме до нас. Навіть коли свекруха підвернула ногу і не могла практично нічого робити по дому, вона просила мене приїхати прибратися в її квартирі, приготувати поїсти та ще якось допомогти по господарству, хоча тоді вони жили разом із Женею та його нареченою.

– Христина не вміє, вони ж молодші ще, навчаться потім – говорила свекруха у відповідь на моє обурення.

Коли свекруха затіяла ремонт у своїй квартирі, теж допомагали їй лише ми. Женя і Христина на той момент теж жили у квартирі матері, але допомоги від них знову ніякої не було.

– Я нічого не вмію, я боюся щось зламати – сказала Христина, коли я зробила їй зауваження щодо того, що було б непогано допомогти.

Єдине, що Христина там могла зламати, то це свої нарощені нігті. На мене одразу ж накинулася свекруха з криками, мовляв, відчепися від молодших, вони ще встигнуть у житті напрацюватись.

Мій чоловік заступився за мене і почалася суперечка. Свекруха все одно стояла на своєму, ще й образилася на нас, перекрутила все так, що ми їй допомагати не хочемо, а хочемо все перекинути на молодших.

Це була передісторія. Нині докладніше про причину нашого конфлікту. У свекрухи у власності є дача. Вони часто їздили туди, коли свекор був ще живий.

Вже багато років відпочивати туди ніхто практично не їздив, заїжджали лише розвідати обстановку та перевірити стан дачі.

Ось свекруха якось запропонувала нам із чоловіком з’їздити туди, перевірити, що там і як. Сама ділянка була в дуже вдалому місці. Багато сусідів збудували там добрі опалювані будинки та жили там цілий рік, у селищі були всі умови для цього.

Після багатьох років без належного догляду ділянка вся заросла, стан літнього будиночка теж залишав бажати кращого, паркан був вже дуже старий.

Свекруха довго думала про долю дачної ділянки та в результаті запропонувала нам такий варіант: нам вона віддасть дачу, а на молодшого сина перепише квартиру.

– У Євгена з Христиною свого житла немає, а у вас своя квартира – сказала вона.

Свекруха додала, що вирішила заздалегідь подбати про те, щоб у синів не виникло у майбутньому суперечок щодо майна. Мені це здалося мудрим рішенням, але щось усередині мене підказувало, що не варто довіряти свекрусі.

Вся річ у тім, що вона запропонувала чоловікові одразу зайнятися ремонтом дачі, а документально обіцяла оформити все пізніше. Ще наголосила, що він для цього має відмовитися від своєї частки у квартирі матері. Чоловік не бачив у цьому проблеми та не слухав моїх аргументів. Ми навіть з ним посварилися через це.

– Це ж моя мати! Як вона може мене обдурити у цьому питанні? Про що ти взагалі говориш? – обурювався він.

Я просила чоловіка не писати відмову, а почекати, поки його мати переоформить усі документи, але він наполіг на своєму. Я довірилася чоловіку, вважаючи, що він все-таки знає свекруху краще за мене, але ми обоє помилилися.

Ми почали робити на дачі ремонт. Ми зайнялися ідеєю зробити будинок придатним для життя цілий рік. Переїжджати туди зовсім не збиралися, але нам обом гріла душу думка, що можна буде взимку чи восени вибратися сюди на вихідні, розтопити лазню, посмажити шашлик або приготувати щось на природі, переночувати в будиночку, а потім неспішно снідати на веранді.

Все літо ми працювали над облаштуванням ділянки. Поставили нову огорожу, відремонтували дах, почали проводити комунікації, паралельно почали ремонтувати стару лазню.

Роботи було ще багато, але будинок ми впорядкували, в теплу пору року там вже можна було жити. Роботи обійшлися нам у круглу суму, ми не скупилися на матеріали. Для себе ж старалися.

Ось тут ми підійшли до нашого конфлікту. Нещодавно в Жені був день народження. Він скликав у гості всю сім’ю, вони з Христиною оголосили про те, що чекають на поповнення.

Свекруха плакала від щастя.
– Як добре і як вчасно ми впорядкували дачу! Тепер ваше маля зможе грати на свіжому повітрі і їсти овочі зі свого городу – сказала вона.

Ми з чоловіком багатозначно переглянулись. Після застілля чоловік покликав матір убік і зажадав пояснень.

– У Жені з Христиною з’явиться дитина, їм дача тепер потрібніша. Для вас це просто пустощі та непотрібна розкіш, а їм для малюка це просто необхідно, – відповіла вона.

У відповідь на обурення чоловіка свекруха сказала, що ми собі гроші ще заробимо, а зараз він має радіти, що має можливість допомогти своєму молодшому брату та майбутньому племіннику чи племінниці.

Після цієї історії ми обидва вирішили обірвати спілкування з матір’ю чоловіка та родиною Євгена. Немає жодного бажання продовжувати спілкування, нам обом прикро до болю.

Ми вклали в цей будинок і в ділянку стільки сил, часу та величезні гроші, а нас просто обдурили. У цьому, звісно, ​​є й наша помилка, але ми до останнього сподівалися на порядність матері чоловіка.

КІНЕЦЬ.