Ні я, ні чоловік зараз із його мамою не спілкуємось. Вона не знає наших нових номерів телефонів і де ми тепер живемо. Я з нею точно миритись не збираюся, чоловік, можливо, і відійде, але ще не скоро.

Його мама вчинила максимально не по людські, бо спочатку вмовила не переїжджати в інше місто, заманюючи квартирою і перспективою спокійно накопичити на іпотеку, а потім просто залишила нас фактично на вулиці.

Як вона сама пояснила, хотіла нас провчити, показати, що життя жорстоке, в іншому місті ми абсолютно нікому не потрібні та все в цьому дусі.

Але показала тільки свій безглуздий характер і які великі таргани живуть у її голові. З плюсів – ми таки переїхали, а ще з’ясували, що у нас є друзі, які завжди виручать.

Ми з Мишком одружені два роки. Усі два роки ми винаймали квартиру і думали, що робити далі. А думати було про що, бо ми обоє хотіли змінити рідне місто на щось перспективніше.

Але нас постійно щось зупиняло. Тут і батьки, і робота, але з перспективами взагалі ніяк. А у великому місті великі можливості, але ні квартири, ні підтримки, ні роботи.

Зрештою, ми вирішили все-таки ризикнути та переїхати, розсудивши, що повернутися завжди встигнемо, якщо щось не так. Ці думки донесли й до батьків.

Мої сприйняли спокійно, це ж наше життя, нам його й жити. Тим більше, що самі вони рік тому переїхали ближче до моєї старшої сестри і їм все одно, звідки ми до них у гості їздитимемо. А ось свекруха одразу розвела паніку.

– А як ви там будете? Ви ж там нікого і нічого не знаєте, вас обдурять, залізете в борги та ніколи не розплатитеся! Сиділи б вже у рідному місті!

Але слухати ми її не стали та почали готуватись до переїзду, бо продумати треба було багато. Зриватися в порожнечу ми не планували, хотіли хоча б промацати ґрунт і якось підготуватися.

Мама чоловіка ходила до нас, як на роботу, постійно розповідаючи всякі страшилки, як хтось поїхав, а потім у нього все погано склалося. Щасливого фіналу не мала жодна її історія.

Нарешті свекруха зайшла з козирів, заявивши, що краще б ми на квартиру накопичували, щоб не бігати орендованим житлом. Коли є квартира, вже простіше навіть у чужому місті.

А щоб нам було простіше збирати, вона готова виселити квартирантів і пустити нас у квартиру. Платитимемо лише комуналку, а решту відкладатимемо.

Це нашу впевненість на переїзд похитнуло. Ми з чоловіком взяли тайм-аут подумати, а потім прийняли пропозицію свекрухи.

Стали речі збирати, оголосивши свекрусі про те, що з наступного місяця житимемо вже в її квартирі, вона сказала, що попередить мешканців і вони звільнять квартиру, тож її пропозиція чинна.

Але коли ми вже сповістили господарів про те, що з’їжджаємо, зібрали речі та сиділи на валізах, раптом з’ясовується, що нікого свекруха не виселяла, як люди жили, так і живуть.

Цього вчинку ніхто не зрозумів. А свекруха заявила, що хотіла нас, самовпевнених цуценят, провчити, щоби відчули, що у великому місті буде саме ось так, нікому ми там не потрібні, всі нас тільки використовуватимуть і обманюватимуть.

Я чоловіка таким шаленим не бачила ніколи. Нам треба було завтра виїжджати, бо господар вже знайшов нових мешканців, а подітися нам нема куди.

На щастя, нас врятували друзі, дали притулок на два тижні, за які ми звільнялися і шукали варіанти житла в іншому місті. Дуже їм за допомогу вдячні.

Зараз ми потихеньку обживаємось у новому місті, змінивши номери, заблокувавши свекруху скрізь, де тільки можна. Після її вчинку немає бажання з нею спілкуватися.

Нехай думає над тим, що зробила, може щось розумне придумає. А там, дивишся, і чоловік відійде і вирішить відновити з нею спілкування, я точно не збираюся цього робити.

КІНЕЦЬ.