Замість того, щоб спокійно жити і насолоджуватися життям, моя дружина шукає любу причину, аби лиш з кимось посперечатися. Я не знаю чого від неї чекати наступного разу.

Тридцять років тому я одружився з чудовою жінкою на ім’я Ліля. Колись я порівнював її з квіткою, а останнім часом з кактусом.

Річ в тім, що тепер вона жінка, яка постійно бурчить, вона весь час чимось невдоволена. Ця якість характеру не тільки руйнує нашу спокійну старість, просто дійшло вже й до того, що тепер я соромлюся з дружиною виходити в людні місця.

З Лілею ми одружені більше тридцяти років. Коли ми одружилися, ми були дуже закохані, але поступово любов переросла у привичку. Особливо в останні роки. Головна причина – її нова риса – Ліля любить сперечатися з будь-ким.

Стає зовсім нестерпно, я взагалі не розумію, звідки це в неї взялося. Тридцять років тому я одружився на дуже неземній, красивій і чарівній жінці з неймовірно красивим ім’ям. Зараз я точно її не впізнаю. Вона стала злою і сварливою жіночкою, яка нікого не любить. І навіть мене.

Її улюблене заняття – сперечатися з ким завгодно і при будь-якому зручному випадку. Чи то молодий чоловік, який не хоче дозволити їй сісти в трамвай, чи то жінка, яка знімає гроші в банкоматі довше, ніж хотілося б Лілі.

Найчастіше мене обходять ці сцени, але нещодавно я був свідком такого випадку, що просто хотілося провалитися крізь землю.

Ми якраз робили велику покупку в магазині, коли це сталося. Нарешті ми знайшли все, що нам було потрібно, і пішли до кас. Була перша заковика – дуже велика черга.

Я спокійно сперся на ручки візка і почав переглядати новини на смартфоні. Лілі ж не залишалося нічого іншого, як бурчати.

– За кого ви нас маєте? Покличте, будь ласка, менеджера! Невже не можна відкрити  більше кас, особливо в цей час, коли всі їдуть на закупи після роботи?, – виговорилася Ліля, і було видно, що вона все більше злилася.

Вона хмурилася і постійно стукала нігтями по полиці з жуйками. Коли нарешті дійшла наша черга, вона зовсім зкипіла. А коли бідолашна продавчиня сказала Лілі, що вона забула зважити цукерки і печиво, вулкан зійшов зі своїх берегів.

– Важити цукерки і печиво це ваша робота, за яку ви отримуєте зарплатню. Я не збираюся це робитти. Буквально тиждень тому я була у вас, і ви все робили самі.

– Але в нас ці нововведення вже більше двох місяців. Ви щось плутаєте, – почала захищатися касирка.

– Ніде навіть згадки не було про якесь зважування, – перебивала касирку моя дружина.

Продавчиня ввічливо попросила Лілю все зважити і повернутися до каси, але Ліля твердо стояла на своєму і не давала ці пакети мені, щоб все зробив я.

Продавчиня знову запитала Лілю більш гучним тоном і додала, що за нами багато людей, які також поспішають додому.

Від цього Ліля ще більше розхвилювалася.

– Я затримую людей? Це ваша проблема, що людей так багато. У вас дуже мало відкритих кас, – вигукнула вона. – І ще одне, я більше ніколи не буду робити тут покупки, якщо ви так поводитеся зі своїми клієнтами!

Після цього Ліля сказала мені залишити всі покупки там, де вони і лежали. Ми вийшли з супермаркету і мовчки пішли додому.

Тепер я боюся спільних походів в магазин зі своєю дружиною. Я просто не знаю чого чекати в наступний раз від цієї жінки.

Скажіть мені, є тут чоловіки, в яких схожа ситуація? Як ви з цим справляєтеся? Я боюсь, щоб ми на старість літ ще не розбіглися…

Джерело