Ми з мамою довгий час не ладнали. Коли у мене з’явилася донька, то ми, нарешті, порозумілися!

У нас обох характер не цукор, тому, намагалися не загострювати ситуації, не доводити їх туди, звідки не вибратися. Але вистачило нас лише на шість років!

Випали якось у мами вихідні на суботу та неділю, вирішила вона Алісу до себе в гості взяти. У п’ятницю донька побувала на занятті, бо Алісі було шість років, і ми активно до школи готувалися.

Репетитор поставила купу завдань: прописи, приклади, завдання на логіку, читати склади. Виконати все потрібно було до понеділка.

– Зробить, я простежу, – пообіцяла мати.

Доньку відвезла, у неділю ввечері забрала. Почала завдання перевіряти й, неприємно здивувалася: неозброєним оком було видно, що заповнені прописи – маминих рук справа.

– Мамо, у тебе що, зовсім дах поїхав? – Зателефонувала я мамі.
– Багато їй задали! Аліса ще за своє життя встигне написатися! Я трохи допомогла, що тут такого?

Мені було дуже соромно пояснювати цю безглузду мамину витівку репетитору!

До першого класу Аліса займалася із репетитором. Навчилася читати, писати, рахувати. На батьківських зборах усі вирішили, що домашнє завдання у дітей буде.

Виявляється, згідно із законом, не можна задавати першокласникам завдання додому.

Другий тиждень навчального року добіг кінця, коли мама зателефонувала. Знову вихідні. Аліса знову має домашнє завдання.

Пам’ятаючи про минулу витівку мами, сказала, що Аліса поїде в гості лише після того, як завдання буде виконано.

– Я простежу!

– Ти минулого разу добре простежила, чудово просто! Чекай до суботи, або в п’ятницю ввечері, якщо Аліса все зробить, привезу її тобі.

Аліса в п’ятницю лінувалася. Після уроків із подружками погуляла. Потім почалися вмовляння: їй і до бабусі сьогодні хотілося поїхати, і уроки зробити хотілося не сьогодні, а в неділю.

– Не два горошки на ложку! Обирай!
– До бабусі, – вирішила Аліса, – що задано?

Уроки дочка зробила швидко. Я зателефонувала мамі, сказала, що Аліса готова, ми виїжджаємо.
– Вже не треба. Я у гості до подруги поїхала. Внучці скажи, хай тобі спасибі скаже, – сказала мама.

– Що їй сказати? Може, ти сама скажеш? І правду, а не свою брехню? Що тобі віжка під хвіст потрапила? Мамо, ти ж знаєш, що сама винна!

– Добре! Скажи Алісі, що це я винна! Ніколи з тобою розмовляти, я в гостях!

Аліса, ясна річ, засмутилася. Мене поведінка мами неприємно здивувала. Мама в курсі, що я ніколи не наступаю на одні й ті ж граблі двічі.

Якщо людина мене обдурила, я їй більше не вірю! Якщо не повернула борг, то більше не рятую! Якщо підвела, то більше не звертаюсь!

Епоха других, третіх та десятих шансів – залишилася далеко позаду. Я не просто так поставила умову, що спочатку буде виконано домашнє завдання!

У мене були підстави вважати, що мама, жаліючи Алісу, знову напише в прописах замість неї. Я вважаю, що до мене не може бути більше запитань на цю тему!

А ось до вчинку мами питання є! Вона не мене зачепила, вона внучку засмутила!Постраждала Аліса! Так не можна!

Ми виховуємо доньку чесною, та толерантною! Якщо людина пообіцяла, то треба в корж розбитись, але слово стримати! А ще, треба головою думати, а потім тільки обіцяти. Мама не подумала!

Я їй не дзвонила, вона мені теж. Мама почала, а я, мабуть, продовжу! Її словам більше віри немає! Алісу заздалегідь попереджати про поїздку до бабусі, тепер не буду.

Буду ставити перед фактом: збирайся, поїхали, бабуся чекає! Не хочу, щоб донька розчарувалася в людях! Я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.