Навіть важко сказати, що мене найбільше засмутило, коли я додому повернулася. Таке враження, що поки мене не було, мій чоловік і мій син просто викреслили мене з свого життя.

В Іспанії я була 15 років. Стала заробітчанкою, бо хотіла змін в житті. На той час ми з чоловіком і сином жили в хаті, яку мені дали мої батьки. Будинок був не новий, і давно потребував ремонту. А грошей на те, щоб все відремонтувати і добудувати, у нас не було.

Чоловік у мене був добрий, ніколи на мене голос не підвищив, навіть дозволяв мені керувати, але сам нічого не робив. Ходив на роботу, отримував середню зарплату, якої нам не вистачало.

Звичайно, що я, як жінка, картала його за те, що у нас грошей мало, і що ми і самі бідно живемо, і своєму сину нічого дати не зможемо. Та мій Василь не зважав на мої докори.

“Хочеш грошей – сама і заробляй”, – казав він мені.

А де я могла заробити? МИ жили в селі. Я працювала в нашому місцевому медпункті медсестрою, і максимум, що я могла мати – це якусь шоколадку чи 10 яєць за те, що прийду до когось додому і надам допомогу хворому. Але це був мізер, а у нас ріс син.

Коли жінки з нашого села стали їздити на заробітки, я теж вирішила спробувати своє щастя. Василь не мав нічого проти, видихнув з полегшенням, мовляв, хотіла грошей, то їдь і спробуй.

Синові тоді вже було 17 років, він закінчив школу і в технікум якраз поступив. Денис у мене спокійним хлопцем ріс, чемним, тож я не хвилювалася, що якщо я поїду, то він зійде з правильної дороги, як це інколи буває.

Потрапила я в Мадрид, і роботу швидко знайшла. Мови я не знала, але пригодилися мої навички медсестри. Було важко, але коли я отримала першу тисячу євро, я плакала від щастя, не могла повірити, що сама заробила такі шалені гроші.

Людина я заощадлива, вмію складати гроші, не витрачала зайвого євро ні на що тому я за рік вже мала 11 тисяч євро.

Телефоную чоловікові додому і кажу, що треба вже починати будову. На що отримала відповідь – тобі треба, ти і починай.

Гірко мені було. Я, нарешті, усвідомила, що живу майже 20 років з людиною, якій ніколи нічого не треба. Та здаватися я не мала наміру, не хоче Василь нічого робити – то його право. А я вже подивилася тут як інші роблять, і стала сама мудрішою.

Вирішила я, що буду будувати будинок з нуля, для себе. А щоб майно не стало спільним, я відразу все оформила на свою маму, оскільки будова була на земельній ділянці, яка належала їй. А керував усім мій тато, який до роботи був значно беручкіший, ніж мій чоловік.

За три роки витягнули ми коробку, накрили, поставили вікна, і зробили основні роботи в середині будинку. А потім я мусіла припинити вкладати гроші в будинок, бо син підростав, я подумала, що треба спочатку йому квартиру купити.

Наступних 5 років я працювала для того, щоб придбати сину житло. Так що коли він в свої 25 років одружувався, я гонорово вручила йому на весілля ключі від новенької двокімнатної квартири в новобудові, з ремонтом і меблями – заходь і живи.

На весіллі сина мій чоловік ходив павичем, таке враження, що і весілля, і квартира були зроблені і куплені за його гроші.

Мені було прикро, та я не загострювала на цьому увагу, розуміла, що треба повертатися в Іспанію, і доробляти те, що я почала.

Батько мій став хворіти, йому було важко контролювати будову, і я була змушена звернутися за допомогою до чоловіка. Бо гроші грошима, але треба комусь на місці тримати все під контролем.

Та Василь мені відмовив, сказав, що пхатися в мої справи не збирається. Йому підходить і далі жити в нашій старій хаті.

Син теж не захотів мені допомагати, сказав, що занадто зайнятий на роботі, щоб їздити з міста в село туди-назад. Та й дитина у них з невісткою народилася, то їм не до мене і до мого будинку.

Вибору у мене не було, дім треба було довести до пуття, тож я найняла чужих людей, бригаду робітників, а справи вела з їхнім прорабом.

Минуло 15 років, дім вже готовий, і я вирішила повертатися. Навіть маю відкладених кілька тисяч євро про всяк випадок.

Але вдома на мене чекало стільки сюрпризів, що я просто не знаю, за що мені братися.

Василь мій, виявляється, в мою стару хату іншу жінку привів, і живе з нею вже кілька років. В селі, у всіх людей на виду, і це при живій дружині.

А син про все це знав, бо ходив до батька в гості, і до себе Василя з тою жінкою запрошував – не бачив нічого поганого в цьому.

Коли я запитала його, як він міг, син сказав, що це наші справи, мовляв, розбирайтеся самі.

То як гроші від мене отримувати, то добре, а як сказати мамі про те, що тато з іншою жінкою собі живе і позорить мене між людьми, то це вже не можна.

Чоловік навіть не виправдовується, каже, що його все влаштовує. Ту жінку, яка з ним живе, теж не зачіпає те, що вона живе з чужим чоловіком і в моїй хаті.

Що мені робити? В цій ситуації мене тішить лише одне, що я новий будинок на маму свою записала, і не доведеться з цим зрадником ділитися.

Джерело