— Ми не збираємося жити з нею вічно, але поки іншого виходу немає, нам треба збирати гроші на свою квартиру, до того ж у квартирі свекрухи половина належить моєму чоловікові, – каже Ірина.

— Стривай, ти казала, що у чоловіка є старша сестра?

— Є, але у свекрухи була ще одна квартира, спадкова, сестра старша за брата, тому перед її заміжжям мама оформила ту двокімнатну на дочку, а та, у свою чергу, відписала свою частку, отриману за приватизацією, на матір і молодшого брата.

— Якось не надто справедливо, не знаходиш?

— Знаходжу, – киває Ірина. – Одній цілу двокімнатну, а другу частку в маминій трикімнатній. Але це вже стосунки між ними, я не сперечаюся, не лізу, на вуха чоловікові не присідаю. Він, звичайно, зовсім далекий від думки, щоб ділити квартиру з мамою, продавати, вимагати гроші. Ми просто живемо, тимчасово, не винайматимемо ж, так ми накопичуватимемо на своє до пенсії.

Ірина з чоловіком у шлюбі другий рік домовилися, що дітей у них до вирішення квартирного питання не буде, ретельно стежать, щоб не сталося несподіванок, працюють, причому багато. Ірина займається ще додатково перевіркою курсових та контрольних робіт для студентів, чоловік взяв підробіток у вихідні.

Щоб син із невісткою жили в неї, свекруха сама запропонувала, напевно, побоювалася, що невістка налаштує чоловіка на користь продажу загальної житлоплощі. Але Ірина не налаштовує, у неї в батьківській квартирі теж є частка, правда, там двоє, а власників четверо, плюс молодший брат ще живе з батьками.

Коли облаштовувалися в квартирі мами чоловіка, Ірина чекала будь-чого, тільки не того, з чим довелося зіткнутися. Більше було побоювань, що свекруха лізтиме в їхню родину, давати поради, нишпорити по шафах, перевалить на Ірину більшу частину домашньої роботи. Проблема ж намалювалася там, де на неї зовсім не чекали.

— Ми відразу домовилися, що скидатися на харчування та комунальні будемо з того розрахунку, що нас двоє, а свекруха одна, – продовжує молода жінка.

– Так справедливо. Готувати я люблю, хоч і часу зараз замало. І ось живемо, а я бачу, що свекруха сумніша з кожним днем ​​стає. Але спочатку вона навіть не говорила нічого, вимовляти почала приблизно через пару місяців, зате невдоволення зростало з кожним новим днем.

— Ой, ну навіщо ти насмажила стільки котлет?

– Вигукувала мама чоловіка, увійшовши на кухню.

– На два дні? Але ж все зʼїсте сьогодні ж увечері. Треба було посмажити по парі штук кожному, а решту сирими заморозити. Тож ніяких грошей не вистачить на харчування.

— Чоловік у мене котлети любить, – каже Ірина.

– І так, майже всі з’їли цього ж вечора. Залишилось на ранок усім по штучці, я на сніданок швидко макарони відварила, жодної проблеми не було, ніхто голодним не пішов на роботу. Ну, а далі так і помчало: навіщо взимку купувати дорогу редиску та груші, банани ж дешевше, а салатик можна і з капусти нарізати.

— Печінку купила? Ой, та якась модна, дорога напевно? – хитала головою мама чоловіка.

– Так ви не скоро накопичите, звикнете на делікатесах.

Ірина солодощі та багато іншого намагалася брати на додаткові гроші, а не на ті, що складалися у спільний котел. За покупками ходили здебільшого вони з чоловіком, тому що у свекрухи хвора рука, вона носити сумки не може. І все одно кожен похід у магазин піддавався критиці.

— Яловичина! Це ж дуже дорого! Можна було купити просто курку, на худий кінець, свинину. Ой, ще й ковбаса? А це навіщо? На сніданок треба їсти вівсянку, а не бутерброди! Знову сир дорогою купили, не свято ж.

— А мама завжди такою була?

– Поцікавилася Ірина у чоловіка акуратно.

— Ну так, – зітхнув той.

– У тому, що стосується витрат на їжу, скупа. Але не настільки, зараз я і сам її не впізнаю.

— Напевно їй здалося, що ви з чоловіком багато їсте, – посміхається подруга. – Особливо ти.

— Напевно, – погоджується Ірина.

– Моя сім’я теж намагається економно витрачати гроші, мама робить сама напівфабрикати, батько навіть шинку та ковбасу готує сам. Але в нас ніколи не доходили до такого крихоборства. Хочеться тортика просто так? Купували торт, чи мама пекла сама.

Я, приміром, не можу без сиру. А курка зі свининою набридають. Хочеться і яловичини та рибки. І цукерку іноді теж. Ми не схильні до повноти, чому б і ні? Так, економія, але сидіти на картоплі та воді я не можу.

— Напевно вона просто мріяла, що ви якнайшвидше накопичите і змотаєтеся від неї.

Ірина не знає, про що мріяла свекруха, але одного разу мама чоловіка просто не витримала, влаштувала мало не істерику кілька місяців тому. Рвала і метала, кричала, що з одруженням сина в неї величезна кількість грошей іде на горезвісну невістку.

— Я ніколи стільки не витрачала на їжу! Навіть коли чоловік живий і діти росли, – заявила свекруха. – Ми скидаємось рівними частками, але я їм як пташка. Мені всього цього й даремно не треба, тістечок ваших, полуниці в березні, ковбасу та дорогий сир. Я краще відклала б гроші для себе, а виходить, що мені відкладати майже нічого. У мене син із невісткою проїдають і свої, і мої!

Що ви зробили б у такій ситуації? Ірина з чоловіком вирішили, що тепер вони харчуватимуться окремо від мами. Так, вони, як і раніше, ходитимуть за покупками, купуючи і приносячи додому продукти і для мами за її списком. Але готування та холодильники – нарізно.

— Купили холодильник, у кімнаті своїй його поставили, на кухню другий вже не влазив. Кімната у нас не замикається, так що в цьому мене сестра дорікнула.

Але харчуємось окремо тепер, так. А що треба було вдіяти? Взяти витрати на годівлю мами чоловіка повністю на себе? Вона гроші свої рахує, я теж. Вона працює, гроші отримує. До того ж, вона б у такому разі все одно стогнати не перестала б.

Сестра чоловіка у мами не була кілька місяців, її квартира досить далеко, до того ж діти. А відвідавши маму здивувалася: у холодильнику свекрухи каструля з борщем, сухарі з родзинками на десерт, пачка масла вершкового, пляшка рослинної, ну і цибуля з морквою ще.

А молодший племінник чоловіка забіг у кімнату молодих, побачив холодильник і відчинив дверцята: “Мамо, тут ковбаса та банани, можна я візьму?”

Ірині й на думку не спало б лаяти племінника за те, що він щось узяв. Вони з чоловіком були в кіно на денному сеансі, а після повернення на них чекав скандал: розділили холодильники, самі жрете, а мати прозорий борщ сьорбає? Пояснення не допомогли.

— Йдіть в орендовану квартиру, купуйте свою квартиру, там будете встановлювати “СВІЙ” холодильник, це треба ж, продукти від матері закрили і їсте нишком.

З сестрою Ірина посварилася ґрунтовно, ображений на сестру та матір і чоловік. Це не був їх вибір. У своїй квартирі ставити холодильник?

Так чоловік уже у своїй квартирі, а Ірина його дружина. Закрили продукти? Але ж кімната відчинена.

Що скажете? Хто тут не правий?

КІНЕЦЬ.