Після роботи ми з чоловіком зайшли до супермаркету за покупками.

Стоячи біля каси, раптом зовсім незнайомий чоловік підійшов до мене і подарував букет красивих троянд. Перед нами стояла пара з дітьми, і він пригостив їх цукерками. Дивно, але мій чоловік ніяк не відреагував на це.

Я подякувала незнайомцю і взяла квіти. Чи це нормально? Звичайно, ні. Поруч стоїть мій чоловік, а квіти дарує зовсім інший чоловік. Коли ми повернулися додому, я поставила троянди у вазу, але чоловік знову нічого не сказав.

Це змусило мене згадати мого першого чоловіка. Ми прожили разом майже сім років і маємо спільного сина. Ті роки я згадую як суцільний кошмар.

Він був патологічно ревнивий: всі мої короткі спідниці та сукні з декольте вирушали у смітник. Замість уваги і ласки я отримувала лише сцени ревнощів.

З теперішнім чоловіком ми прожили вже десять років. За весь цей час він жодного разу не ревнував мене. Я можу вільно носити те, що мені подобається, ходити з подругами в кафе, і це мене дуже радує. У нас в родині панують любов, повага та взаєморозуміння.

Однак, я іноді задумуюсь, чи не тому йому просто зручно зі мною, що я не вимагаю від нього багато уваги? Він не робить мені компліментів, не дарує квітів, і в кіно ми вже давно не ходили.

Хоч я і виконую свої обов’язки дружини з радістю — прибираю, готую, доглядаю за дітьми — мені все ж хотілося б отримати більше романтичної уваги. Букет квітів чи запрошення до ресторану час від часу були б дуже приємними.

Мій чоловік — справжній мрійник: ми щороку відпочиваємо на морі, взимку їздимо в гори, носимо гарний одяг. Він не курить, не п’є алкоголь і займається спортом.

Проте, іноді хочеться простого романтичного вечора, щоб одягнути гарну сукню і піти разом на вечерю. Я люблю свого чоловіка, і знаю, що він теж любить мене, але інколи так не вистачає цієї романтики.

КІНЕЦЬ.