Мишко заkохався у Катю із сусіднього під’їзду ще у п’ятому класі. Вона навчалася у шостому. Мало того, що дівчинка була на рік старша, але вона була вищою за нього. Хлопчик мовчки страждав.

Тільки поглядом nроводжав її. І лише коли Катя, закінчивши школу, вступила до університету, коли Мишко вимахав зростом і дуже змужнів, він наважився запросити її погуляти. Гуляючи, вони дійшли до кафе, де сіли за столик, взявши морозива.

– Мишко, а як ти до мене ставишся?

– Запитала дівчина.

– Я люблю тебе.

– Але я вже студентка, а ти ще школяр.

– І що тут такого?

– Ну, дівчата дозрівають раніше молодих людей.

– Але я люблю тебе. Ще з дитинства.

– У-у-у, який дорослий, – засміялася дівчина.

– Смієшся?! Ну, звичайно ж, тобі не потрібен школяр.

Потрібен чоловік, з грошима, з квартирою, з машиною!

– Схопився Михайло.

– Я не хотіла тебе ображати, – зніяковіла Катя.

– Але образила! – хлопець вибіг із кафе… Минув рік. Мишко вступив до університету в іншому місті. Приїхав улітку на канікули додому. Якось він побачив у вікно прикрашену машину.

– Катя із сусіднього під’їзду виходить заміж, – пояснила йому мати.

– Стій! Не йди туди! Але Мишко вже вибіг із квартири. Мати вибігла трохи згодом. Народ дивився кудись нагору. На даху стояв Михайло . Катя щойно підійшла до нього.

– Мишко, будь ласка, йди до мене.

Advertisements
– Ти вийдеш за мене заміж?

– Так, – прошепотіла дівчина. Михайло виніс Катю на руках із під’їзду. Її батько вирував, Катіна мама насилу стримувала гнів чоловіка… Минули роки.

– Міша, а ти тоді й справді стрибнув би з даху?

– Я знав, що ти цього не допустиш!

– Чоловік обійняв дружину.

– Ходімо додому, Мишко. Онук досить надихався свіжим повітрям. Михайло з Катею покотили коляску до будинку. Перше kохання зазвичай викликає посмішку. К кожного колись щось подібне було.

Втративши, ми згадуємо його з ніжністю. Але Михайло проніс своє kохання крізь довгі роки. Розлучаючись із kоханою тільки тоді, коли вона лежала у nологовому будинkу, або коли сам ліkувався у ліkарні.

КІНЕЦЬ.