Моя мама, безкомпромісна і сувора жінка. Мені вже двадцять років, а вона не дозволяє нам жити з моїм хлопцем разом. Вона категорично проти спільного життя, без офіційного шлюбу.

Якщо, каже, твій хлопець по-справжньому любить тебе, то зробив би пропозицію й офіційно узаконив ваші стосунки з ним, а жити так, це не серйозно.

А почалося все так. Я навчаюся в інституті, вже близько року, зустрічаюся з молодим чоловіком, трохи старшим за мене.

Ми всі вихідні проводимо з ним разом, гуляємо, ходимо в кіно та в кафе. Часто телефонуємо, та листуємося, одним словом – любимо одне одного. І тут, місяць тому, він запропонував мені переїхати до нього.

Я була на сьомому небі від щастя, яке, на жаль, було недовгим. Моя мати категорично проти цього. А я не можу їй суперечити, виховання не дозволяє. Я завжди була слухняною дівчинкою, і ніколи не суперечила мамі.

Але ж я вже не дитина, і хочу самостійності. І офіційно одружуватися ми зараз теж не хочемо, бо вчимося, та й на ноги встати спочатку треба. Мамі, навіть її рідна сестра сказала, що не можна бути такою суворою, та категоричною.

– Ну дозволь їм пожити разом, адже зараз усі так роблять. Спочатку поживуть цивільним шлюбом, притруться один до одного, зрозуміють, що таке сімейне життя. А якщо не вийде, просто розійдуться і всі, без жодних зайвих проблем.

– У цьому немає нічого страшного, ну припустимо, розпишуться, до пуття не впізнавши одне одного, і що буде. По-перше,- на неї косо дивитися будуть, тому що так ніхто зараз не робить, ну, а по-друге, – якщо ти зламаєш життя своїй доньці?

– Ти, хоч про це подумай! – каже мамі її сестра. Але мама невмовна: сказала ні, отже, ні.

– Вони не житимуть без офіційної реєстрації шлюбу!

Хоча її також можна зрозуміти, вона переживає за мене.

Раптом я опинюся в положенні, і хлопець мене покине з цієї причини, та й вчитися ще треба, а сімейне життя забирає багато часу і сил. Як мама каже, що розлучитися зараз не важко, практично так само, як і просто роз’їхатися.

А якщо не буде дітей, розлучення, взагалі не складе жодних проблем. Я її, звичайно, можу зрозуміти, але й вона мене повинна також зрозуміти. Я навіть не знаю, як своєму коханому сказати, пояснити, чому я не можу до нього переїхати. Мені, якщо чесно, навіть соромно!

Як я йому скажу, що мама мене не відпускає, то це ж смішно! Ну, а якщо скажу, що спочатку одружуйся, тільки тоді переїду, це вже виходить як шантаж, і принизливо, що для мене, що для нього.

Я не знаю, як мені бути, він уже місяць чекає від мене на відповідь, а я не можу йому пояснити причину, чому не переїжджаю до нього.

Як же це важко, вибирати між коханням, та рідною мамою! І її, і його я люблю, і не хочу нікого образити, а, тим більше втратити. Як мені бути, підкажіть?

КІНЕЦЬ.