vМене засмучує, що моя мама не виявляє жодного інтересу до допомоги у вихованні онуків, стверджуючи, що я маю бути самостійною.

Вона не лише уникає фізичної допомоги, а й не надає жодної моральної підтримки.

Коли я дзвоню мамі, вона завжди “зайнята”, а коли відповідає, швидко обриває розмову.

Як не дивно, моя матуся зайнята побаченнями; вона вирішила зосередитись на особистому житті.

Я хочу, щоб вона була щасливою, але моїм дітям не вистачає спілкування з бабусею!

Якось у нас відбулася спекотна суперечка з цього приводу.

Я сказала мамі, що вона повинна хоча б поєднувати побачення зі спілкуванням із онуками.

Вона відповіла, що вона все життя жонглювала материнством і роботою, а тепер настав її час пожити для себе.

Я розумію її потребу в особистому щасті, але невже вона може знайти золоту середину?!

Я боюся, що онуки її згодом забудуть.

Я не вимагаю, щоб мама постійно дбала про моїх дітей, просто вона має бути справжньою бабусею для них.

Схоже, що для моєї матусі побачення стали важливішими за сім’ю.

Я вважаю її вибір егоїстичним.

Невже родина не важливіша за швидкоплинні стосунки?

Чи я маю поважати її право зосередитися на своєму особистому житті?! Що Ви думаєте, я перебільшую?

КІНЕЦЬ.