Якось я зрозуміла всю серйозність нашої ситуації, коли зник наш телевізор.

Я побігла до мами, засмучена тим, що не зможу подивитись свою улюблену передачу. Мама зі сльозами на очах пояснила, що батько забрав його і продав заради пляшки.

Того вечора мама дала мені обіцянку колись придбати телевізор якомога більше.

І вона справді купила великий чорний телевізор з кольоровим екраном, хоча він прослужив недовго через свою дешеву конструкцію.

Через 30 років ми відзначали 70-річчя моєї мами у затишному ресторані. Зібралася сім’я, і ми переглянули відеомонтаж спогадів.

Мама з ностальгією згадувала, як усе починалося і закінчувалося з телевізора.

Ми багато чого пережили разом, і мама завжди вчила мене цінувати вчинки, а не слова. Колись мій батько старанно намагався заволодіти нашою власністю, але мама за допомогою адвоката відстояла наш будинок.

Зрештою, він зник з нашого життя, але моя бабуся, його мати, підтримувала нас весь цей час.

Згодом моя мати знову вийшла заміж за вдівця, і в мене з’явився зведений брат, якого я вважала рідним.

Мої вітчим і мама дуже багато працювали, щоб створити стабільне життя, і зрештою завели велику козячу ферму.

Ми всі робили свій внесок, і наші зусилля забезпечували нам безбідне існування.

Незважаючи на труднощі минулого, ми навчилися цінувати ощадливість та працьовитість – звички, які послужили нам гарну службу протягом усього життя.

КІНЕЦЬ.