Дружина мого сина вряди-годи в гості запросила мене до себе вчора. У сина мого невеличкий ювілей, тридцять п’ять років йому виповнилося!

То був якраз бідній день. Приїхали всі після роботи – ми з чоловіком, дочка наша молодша зі своїм малюком. І вже десь годині о сьомій вечора тільки зібралися всі. А о восьмій годині нас усіх вже виставили за поріг, ось так от! Таке от святкування та частування.

Ми всі були дуже здивовані. А ось так! Невістка Тетяна просто оголосила, що їй пора купати та вкладати спати дитину. А Дмитрик лягає спати о пів на дев’яту, і не хвилини пізніше. У них режим такий і вони його строго дотримуються.

Звісно, що ми її зовсім не зрозуміли. Невже кожного дня гості у них? Ми їй уже нераховані сотні разів про це говорили! І разом, і окремо. Але вона у нас ні в яку не хоче розуміти елементарні речі.

Для мене це дуже дивно і незрозуміло, але все їх життя, дорослих людей, підпорядковане режиму півторарічного Дмитрика.

Син мій уже теж злиться: двадцять перше століття на дворі, люди з зовсім малими дітьми по всьому світу літають, в походи ходять, а вони півтора року на пікнік з друзями з’їздити не можуть, тому що дитину укладати треба на денний сон, а у них він обов’язковий завжди.

Ну що тепер, якщо дитина народилася, до школи о восьмій вечора разом з ним спати лягати і під неї підлаштовуватися все життя, поки житимуть з нею під дахом одним?

А у невістки, бачу, все до того йде. Дитина їх спить – світло гаситься, телефони відключаються, життя просто зупиняється. Не знаю, у моєї дочки Ольги теж є мала дитина, на кілька місяців старша за Дмитрика, онука мого, але такого дивацтва у нас немає!

Донька Ольги, онучка моя, засинає без всяких укладань, їсть коли хоче сама, і росте цілком нормальною дитиною. А тут прямо якесь непорозуміння одне, як на мене. Син уже дивиться на це все та крутить пальцем біля скроні. Як можна бути такою квочкою. Це ж не правильно лише про дитину думати в першу чергу.

Через дитину втратить чоловіка та й все. Ну хто на таке закриватиме очі постійно. Мій син дуже любить свою дитину, звісно, але вважає, що дружина зовсім не правильно робить.

Невістка моя дійсно підходить до материнства дуже відповідально. У її сина місяців з двох чіткий режим, який, природно, лише й змінюється відповідно до віку, але в цілому він залишається непорушний.

Не прокинувся синочок вчасно – моя невістка його будить. Тому що за розкладом вже є пора вставати, і на вулицю йти. А якщо не розбудиш – наступного разу вчасно не засне, весь режим зіб’ється у нього і все пропало, коротше переймається вона цим дуже-дуже.

“Дитині пора спати” – це важливий закон в сім’ї. Виставляються гості за поріг, яких і так, щиро кажучи, в останні півтора року в будинку збирали лічені рази), відключаються телефони і починається цілий ритуал під назвою “укладання дитини в ліжечко”.

Зате день у Тетяни чітко розпланований, вона приблизно знає, коли дитина буде спати та, відповідно, у неї буде вільний час, а в який час її краще зовсім не турбувати.

Раніше Тетяна дуже дружила з Ольгою, моєю донькою – дівчата були не розлий вода. У Ольги дочка, яка трохи старше сина Тетяни, здавалося б, діти повинні були б ще більше зблизити подруг. Але до року дітей дружба плавно зійшла нанівець. Не зійшлися, так би мовити, в питаннях виховання.

У Ольги, як у більш демократичної, ніколи не було режиму особливого для дитини. Дочка Ольги засинає сама, коли і де засне, вона не бачить в цьому нічого особливого. Їсть дитина коли хоче сама, гуляти ходять тоді, коли у мами з’явився настрій, бажання та час, як і у всіх молодих мам, на моє переконання.

– На вулицю підете? – дзвонить Ольга Тетяні. – Виходьте, якщо хочете! Ми будемо в сквері!

– На вулицю? – дивується невістка моя. – Ти що? Котра година? Ще навіть трьох годин немає, а ми виходимо в чотири. І до шести. Ти вже мала б знати наш графік, а досі забуваєшся, ось так телефонуєш несподівано і турбуєш мене.

– Та яка різниця! – не розуміє Ольга. – Виходь зараз! Разом погуляємо. О четвертій я вже не піду, вже вдома буду.

Загалом, і я, і моя донька пояснюємо Тетяні, що це не правильно все. Але невістка й слухати нас не хоче. Вже й розмовляє через раз, просто відвертається.

Я багато разів намагалася пояснити невістці, що вона й чоловіка так втратить через надмірну опіку над дитиною, але Тетяна стоїть на своєму, каже, щоб я не лізла в їх сім’ю. Але хіба я не права? Хіба це нормально?

Джерело