Вийшовши нещодавно заміж, я почувала себе добре знайомою з сім’єю чоловіка завдяки нашим 5-річним стосункам до укладення шлюбу.

Моя свекруха, завжди готова побалакати, ніколи не турбувала мене, поки я не переїхала до них після весілля, оселившись у їхній просторій квартирі, яка спочатку здавалася ідеальною.

Однак, насправді, вся наша сімейна динаміка впиралася в її владну прихильність до мого чоловіка: вона постійно опікувала його, починаючи з миття його взуття на світанку

і закінчуючи приготуванням вишуканих страв на заході сонця — просто щоб оживити його дитячі спогади.

Її дії, хоч і не були спрямовані безпосередньо проти мене, натякали на більш глибоку проблему: пасивне прийняття моїм чоловіком надмірного піклування матері, що одночасно відображає небажання прийняти доросле життя та незалежність.

Ця динаміка напружувала наш шлюб, затьмарюючи наше кохання та спільний внесок у домашнє господарство.

Тінь відходу його батька з сім’ї – тема, оповита таємницею

та негативними зауваженнями свекрухи, – незабаром нависла над нами, натякаючи на невирішені проблеми у сім’ї.

Розмірковуючи про наше майбутнє, я насилу уявляю собі, як зможу витримати таку обстановку?

Я опасаюсь, що навіть власне житло не позбавить мене від її впливу.

Дилема вирішення проблеми материнського домінування сильно обтяжує мене. Може, залучення одружених друзів чоловіка послужити поштовхом до необхідних змін?

КІНЕЦЬ.