— У мене син одружився. Майже 3 роки тому. Йому тоді 25 років було, нареченій, тепер уже невістці – 27. Я не перешкоджала та й як заборониш? Вирішила так: вони інша сім’я, я до них не полізу, – розповідає Ганна Сергіївна.

Петро, ​​син жінки, пішов жити на територію дружини. У нього самого з власності лише частка в маминій квартирі та машина. Через неї і виникають конфлікти з невісткою Катею.

— Я в гості до них ходила лише на запрошення, – каже Ганна Сергіївна, – запрошували рідко. Воно й зрозуміло, вони мають своє життя, роботу. Щоправда, Катя вже півтора роки у декреті, онука в мене зʼявилась.

Хочеться частіше малюка бачити, звичайно хочеться. Але… Катя відразу по телефону тон змінює на крижаний, коли прошуся до онуки. І причини, щоб я не приходила завжди вагомі, поважні.

— Вона сьогодні всю ніч не спала і так, ні до чого їй на ніч дивлячись такі емоції, – відповіла невістка.

— А я справді хотіла ближче до вечора зайти, сина побачити, та й працюю я вдень. Вихідні? У вихідні у невістки то її мама в гостях, то внучка нездужає, то болячки і взагалі гості ходити небезпечно. Цирк.

Та я вже змирилася з тим, що у дівчинки бабуся тільки по мамі, а мене від дитини зовсім відлучили. Син? Син один із дівчинкою не приїжджає до мене, Катя проти. Тож бачу внучку раз на місяць-півтора. Ну і не рву сина, навіщо. Катя його дружина, дитина, навіщо розбрат вносити.

Анна Сергіївна ростила Петю одна, з його 14-ти років жінка у статусі вдови. Самій їй зараз 54 роки, ще не на пенсії, але чи не 20 років вона страждає із суглобами, лікування минає, та користі від нього мало. За рік до весілля сина Ганна Сергіївна дала йому грошей на покупку машини.

— Я сама машину не керую, – пояснює вона, – у нього були накопичення, але тільки на старе авто. Ось я додала.

Додала мати 3/4 вартості автомобіля. Тож молодий чоловік купив машину, якої ще й року не було.

-Щоб з ремонтами не мучитися, – сказала Петру мама, – а машина в сім’ї завжди потрібна, довезти, привезти.

До весілля Петя на перше мамине прохання вивозив її на щотижневі закупівлі або в передмістя, де живе рідна сестра жінки. Від неї Ганна Сергіївна машиною могла привезти картоплі-капусти, інших дарів власного господарства сестри. Бувало, що син відвозив маму на роботу, забирав додому.

— А після того, як одружився, – каже Ганна Сергіївна, – поїздки мої потихеньку зійшли нанівець. Спочатку і на закупівлю до супермаркету з сином їздила, і до сестри. Навіть везла картоплі і їм, молодим, усе не купувати. А як Катя  вже була в положенні, так і почалося:

— Нам сьогодні ніколи, – відповідала за чоловіка Катя, – давайте іншого разу.

— Добре, – погоджувалася Ганна Сергіївна, – скажіть, коли?

Дійшло до того, що про свої поїздки їй доводилося домовлятися заздалегідь тижнів за два.

— А останнім часом, – каже жінка з гіркотою, – і повідомиш заздалегідь, а чи пощастить сину – невідомо. Катя навмисне робить так, що їм саме в цей час треба бути на машині в іншому місці. То у сватів терміново, то в поліклініці, то на масажі.

— Аня, – сказала якось сестра, до якої жінка приїхала електричкою, бо невістку терміново треба було везти в обласний центр за сезонним одягом (адже домовлялися, що Петро мати до тітки в село відвезе), – мені не шкода, але нічого я тобі не дам із собою.

Яблук десяток. Ну, як ти все це потягнеш, не з твоїми суглобами таке тягати. Чому Петя не приїхав? Ах, не може? А ти не можеш і слова сказати? Знахабнів племінничок.

— У самої сестри дві доньки, машину не водять вони, у чоловіка сестри проблеми із зором, куди йому за кермо, – пояснює Ганна Сергіївна, – послухала сестру і так прикро мені стало, вирішила поговорити із сином. Адже не так часто я прошу мене возити. Чи не зловживаю.

Мама із сином поговорила. Син вибачився за себе та за дружину, обіцяв наступної суботи обов’язково відвезти маму до тітки. А в п’ятницю Катя зателефонувала свекрусі:

— На почуття жалю тиснете? Маніпулювати почуттям провини Петі перед вами намагаєтеся? Та коли ви вже заспокоїтеся, зрозумієте, що у нас своя сім’я і відстане від нас?

Не потрібна нам ця картопля. А Вам так складно із магазину двокілограмовий пакет принести? Чи треба неодмінно сина прогнути, від дружини відірвати?

Ми живемо незалежно, у Вас нічого не просимо! Я вже не говорю, що живемо ми в квартирі, яку мені мама з татом купили. Так, і Петя живе. На моїй території. Він же не має свого житла. Але це не означає, що його мати може лізти в наше життя.

— Ах, на твоїй території, – не витримала Ганна Сергіївна, – ах, мама з татом купили! А нічого, що їздиш ти машиною, яку сину купила я? Нічого в Петі не має?

Машина є половина квартири є. На свою ти теж не сама заробила! Вона, наскільки я знаю, за документами належить не тобі, а мамі з татом.

— І що тепер? – запитує Анну Сергіївну сестра.

— А нічого, син із Катею посварився. У цьому я теж у невістки винною виявилася. Невістка йому умову поставила, щоб машину продав і повернув мені гроші, а їм автомобіль її тато з мамою куплять, але щоб мене в тій машині й близько не було, – усміхається Ганна Сергіївна, – от і не лізла до сина в сім’ю, а через мене сім’я може розвалитися.

Петька на привабливу пропозицію дружини погоджуватися не хоче. Переживає, дочка ж в нього.

Петя переживає за дочку та свою сім’ю, мама переживає за Петю. Ось такі справи.

КІНЕЦЬ.