– Мій коханий онучок приїхав. Я так скучила за своїм золотцем!, – вигукувала я в слухавку, а сама тільки затягувала час на роботі, щоб подовше залишитися. Знаю я його. Син з невісткою Данила геть не виховують, а тепер ще й сплавити на тиждень бабусі з дідом вирішили.

Живемо ми в селі. І я і чоловік вже на пенсії, але ще поки є здоров’я, то працюємо. Я в невеличкій продуктовій крамничці, а мій Андрій на сторожівці, добу через три.

Виховали ми двох дітей. Дуже в нас розумні, як син так і дочка.

Оля наша закінчила школу, єдина з класу на золоту медаль. Ну дуже розумничка і робота в неї не будь яка, Оля зам начальника. Олег трохи скромніше, бо медалі не отримав через дві четвірки, але також при грошах, має свій бізнес, дружина, моя невісточка, медик.

Правда, довгенько у сина з невісткою не було діток. Де вони тільки не їздили. І в Зарваницю і в Меджурог’є і в Єрусалим свого часу. І таки Боженька поблагословив їх сім’ю, подарувавши синочка, мого внучка Данилка.

На даний час онуку п’ять років. Ну такий пустий виріс, що словами не передати.

Спати він сам не буде, бо боїться, їсти він сам макарони не буде, по падають. Сьогодні йому кашу вівсяну зварила. Смачну таку, в тарілку положила кусочок масла, щоб смачніше.

– А моя мама масло дає коли варить. Я таке їсти не буду. В мами смачніше.

– Та ти ще не попробував! Смачніше йому…

А ввечері ми всі пішли в сад. Спека трохи спала. І тут мій Данилко каже: “Бабусю, хочу пісяти!”

– Та ось, дивись скільки дерев і кущиків. Підливай, які хочеш.

– Ні, я ходжу тільки на унітаз.

Ну ти диви яке воно панськувате, – подумала я собі, але в голос не сказала, бо знаю я, все мамі переповість.

Прийшлось йти до хати.

Ввечері полягали. Я ж з онуком, бо боїться хлоп п’яти років. Він на мене ногу поклав, а мені гарячо. Цілу ніч не спала, бо не звикла до такого.

На другий день кажу: “Даниле, сьогодні будеш спати на дивані. То є соромно в такому віці боятися.

Той розривівся, а після ще й мамі подзвонив.

– Мам, краще завези мене до бабусі Рузі. Бо Баба Стефа мене зовсім не любить.

Ось вам і поняньчилася з онуком.

В мене вже нема до таких дітей ні нервів ні здоров’я.

Він поїхав, ми з дідом перехрестилися. Ну така-ти пуста дитина, переповісти не можу. Наші діти такими точно не були.

А ваші онуки як? Виховані? Як ви з ними справляєтеся?

Джерело