Те, що було приготовлене вранці, вже в обід мій чоловік відмовляється їсти.

Він не їсть розігріту їжу, вважає її непридатною до вживання. Щоразу мені доводиться готувати та подавати до столу нову страву, тільки знаючи, що їжа була приготовлена кілька хвилин тому, чоловік таки її зʼїсть.

Я майже живу на кухні. Приготувати так, щоб цього вистачило на кілька днів – я не можу, на сніданок, обід і вечерю доводиться готувати окремо.

Тішить тільки те, що з собою на роботу чоловік погоджується брати бутерброди. Я встаю набагато раніше за чоловіка щоб встигнути приготувати йому сніданок та обід.

Обід має бути таким, щоб було можно їсти холодним, адже розігріту їжу чоловік їсти не буде.

Приходячи з роботи я відразу вирушаю на кухню і приступаю до приготування вечері, щоб встигнути до того моменту, як мій благовірний повернеться додому.

Такий графік я маю щодня. Усі вихідні я також проводжу на кухні. Можливо, якби я мала більше часу, готування б не стало такою проблемою. Я теж працюю, втомлююсь, а приходячи додому починається додаткова зміна.

Я багато разів намагалася поговорити з чоловіком, але він зовсім не розуміє, в чому проблема і тільки повторює, що так готувала його мама і завжди все встигала.

Мама ніколи не годувала їх тим, що приготували вчора. Ось тільки річ у тому, що його мама не працювала. Я розумію, що вина за ситуацію, що склалася, в тому числі і на мені. Варто було зразу встановити правила, а не йти на поводу у чоловіка.

Я втомилася завжди бути на кухні і думати про те, що приготувати, втомилася догоджати дивацтвам чоловіка. Я не думаю, що готування – мета мого життя і з жахом уявляю, що робитиму після появи дитини.

КІНЕЦЬ.