25 років тому, коли я виїжджала до Італії, я й уявити не могла, що ця країна стане моїм постійним будинком.

Спочатку моєю метою було розплатитися з боргами та фінансово стабілізувати сім’ю.

Робота була важка, а купівля машини для мого чоловіка істотно змінила моє життя: він використав її, щоб почати нове життя з іншою жінкою.

Завдяки моїм жертвам, мій син зміг поступово покращити свої житлові умови, навіть одружився та придбав власну квартиру – і все це за мій рахунок.

Через роки я вийшла заміж за Джорджа – доброго та уважного чоловіка, який керував складом та магазином. Однак цей союз не був прийнятий моїм сином, який вважав, що я замінила його на нову родину.

Сприйняття мене сином змінилося: він бачив у моїй зменшеній фінансовій підтримці не незалежність, а зневагу, особливо коли його власна фінансова нерозсудливість призвела до того, що він купив нову машину, але отримував мізерну зарплату, ще більше обтяжуючи сім’ю.

Тепер, зіштовхуючись з проханнями невістки про фінансову допомогу, я розриваюся між тим, щоб допомогти їм, і тим, щоб посилити їхню залежність.

Ця дилема посилюється тим, що Джордж не розуміє: чому я маю підтримувати дорослого сина, який веде себе настільки невдячно?

Продовжуючи підтримувати сина, я ризикую ще більше зіпсувати його, але припинення підтримки ставить під загрозу наші стосунки.

Таким чином, мені залишається лише розмірковувати: як краще заохочувати його незалежність, не розриваючи при цьому наших стосунків?

КІНЕЦЬ.