Ми з Дімою познайомилися ще в інституті. Спочатку Діма не звертав на мене уваги, бо я була тиха і спокійна.

Я разюче відрізнялася від одногрупниць – не мала шкідливих звичок, не відвідувала нічні клуби, багато навчалася і мріяла про кар’єру менеджера з продажу в одній великій столичній компанії.

Діма часто просив мене дати йому списати лекції – хлопець підробляв у нічну зміну в одному продуктовому мережевому магазині, дуже втомлювався і після зміни засинав удома, тому на навчання спізнювався регулярно.

Я завжди йшла йому назустріч, роботящого хлопця мені було шкода.

Коли студентські роки закінчилися, Діма раптово зрозумів, що йому з усієї групи не вистачає лише однієї людини – мене!

Він знайшов мій контакт, та запросив на побачення. Ми зустрілися і, поміж нами спалахнуло кохання.
Ми одружилися за пів року!

Дмитро ріс у багатодітній родині. Його старший брат, Олег, часто їздив у відрядження, ​​де і познайомився з дівчиною, закохався і залишився жити у Тернопільській області.

Вони ростили двох дітей, ні часу, ні можливості часто відвідувати батьків у нього не було.

Молодша сестричка Діми, Дана, була абсолютно безпорадною людиною – навчалася через пень-колоду, мати регулярно платила гроші старості групи, щоб та, замість дочки-ледарки, писала курсові та реферати.

Дана мріяла про свою сім’ю, хоч морально і не готова була до такого серйозного кроку – до двадцяти трьох років вона так і не навчилася нести за себе відповідальність.

Більшість її романтичних захоплень ні до чого серйозного не приводили, і дівчина зневірилася. Вона хлопцю, з яким зустрічалася, збрехала, що в положенні.

– Нехай спочатку одружується, а я потім швиденько все обстряпаю. А якщо пощастить – під вінець вже в положенні піду!

Шлюб тривав лише три місяці – чоловік Дани дізнався про обман і відразу ж подав на розлучення. Діватися Дані було нікуди, і з валізами вона повернулася до батьківського дому.

– Мамо, я ненадовго, слово честі! Дозволь пожити! – прохала Дана, але мати не хотіла залишати дочку у квартирі.

– Доню, я ж не заважала тобі будувати своє щастя? Хоч ідея, виходити заміж за практично першого зустрічного, мені одразу не сподобалася!

Я з тобою не сперечалася, заборонила братам втручатися у твою долю, ми всі шанували твій вибір.

А тепер і ти не заважай мені будувати своє щастя! Ми з Федором Анатолійовичем нарешті стали жити разом! – заявила дочці Раїса Андріївна, її мати.

– Ну мам! Ну, куди я піду? На вулицю, чи що? – не здавалася Дана.

– Це не обговорюється! Дано, я давно хотіла тобі сказати, що тобі потрібно ставитися до свого життя серйозніше! Стривай хвилинку, – сказала їй мати, й пішла до спальні.

Через п’ять хвилин вона повернулася в коридор і почала комусь дзвонити:

– Синочку, вітаю! Як ви там відпочиваєте з Олею? – награно цікавилася мати справами сина.

– Дякую, мамо, все добре. Ти щось хотіла? – терпляче відповідав на її запитання Дмитро.

– Слухай, тут у Данки знову проблеми в особистому житті. Вітька її з речами виставив!

Ти ж знаєш, що я не можу її пустити до себе. Ну, не можу, і все!

Ви поки на відпочинку, я віддам їй ваші ключі від квартири? Вона якраз і за квітами доглядить, і кішку вашу погодує замість мене. А то в мене і так повно справ!

А потім як повернетеся, придумаєте, куди подіти Данку! – резюмувала Раїса Андріївна.

– Ще чого не вистачало! – обурився Діма, але його мати перебила.

– Що ти там кажеш, сину? У вас там такий поганий зв’язок, нічого не чути! Все, пока! Приїдете, потім і поспілкуємось! – Раїса Андріївна кинула слухавку.

– Тримай ключі, Данко. І навчися вже розбиратися зі своїми проблемами без сторонньої допомоги! – сказала мати, і зачинила вхідні двері перед носом власної дочки.

Два тижні відпочинку пролетіли дуже швидко. Щоб не псувати мені відпочинок, Дмитро промовчав про те, що в нашій іпотечній квартирі вже півтора тижня мешкає його сестра.

Тому, після приїзду до Львова, його настрій різко погіршився – він уже приблизно уявляв, що чекає на нього попереду.

Ми з вокзалу замовили таксі, і коли машина підвезла нас прямо до під’їзду, Діма почав витягувати валізи з багажника автомобіля, а я взяла ключі, та вирушила відчиняти двері.

– Хм, дивно, чому ключ не провертається у замку, – бурмотіла я собі під ніс.

Яким було моє здивування, коли двері нашої квартири відчинилися, і я побачила сонну сестру чоловіка.

– О, Олю, привіт. А Дімона де загубила? – хихикнула Дана.

– Ти як потрапила до нашої квартири? І що ти взагалі тут робиш?

– Як – що? Живу. Тобі Дімка не сказав, чи що?

Діма увійшов у квартиру й одразу помітив, що я незадоволена:

– Дорога, я не став псувати тобі відпочинок, тому вирішив не говорити! Мама попросила, щоб Дана пожила у нас якийсь час.

Поки не влаштується на роботу і не зніме собі власну квартиру. Їй нема куди піти! У мами кохання, ти ж знаєш…

– Ти вважаєш це нормальним? Тебе не бентежить, що твоя мати навіть дозволу нашого не запитала?

– Манюня, вона скоро поїде, я обіцяю! – продовжував виправдовуватися Діма.

– Так, скоро! – засміялася Дана і пішла у вітальню.

Наша відпустка закінчилася, й ми обоє вийшли працювати. Дана жила у нас вже місяць, і ніяк не могла знайти собі роботу.

Мені іноді здавалося, що вона бреше, коли в фарбах описує виснажливі походи на співбесіди.

Якщо Дана весь день шукає роботу, то хто тоді бардак розводить у квартирі?

– Данко, чому у нас у квартирі такий бардак? – Дмитро зайшов у передпокій і запнувся об гору взуття. Дана!

Чоловік пройшов на кухню: у раковині була гора брудного посуду, на підлозі валялися фантики від цукерок.

– І чого репетуєш? Я була зайнята, не встигла прибрати. Зараз твоя кохана повернеться з роботи й наведе по всій квартирі свої порядки – відмахнулася Дана, – я тут не господиня, не мені й прибирати!

– Я вдома, – Діма почув голос дружини, – боже, тут що взагалі було? Чому такий безлад? Дано?

– Та відчепіться ви від мене! Чого причепилися? Пару фантиків валяється, подумаєш! Заберете, нічого з вами не станеться! – пирхнула Дана і пішла до себе в кімнату.

– Це вже ні в які ворота не лізе, Дімо! Коли вона з’їде? Дивись, вона всю їжу з’їла, яку я готувала нам на два дні! Що ми будемо вечеряти?

Мало того, що вона все зжерла, то вона навіть посуд за собою помити не додумалася!

– Кохана, я все розумію, заспокойся, будь ласка. Зараз я замовлю доставлення з твого улюбленого ресторану, сам помию посуд і все приберу. Ти, головне, не хвилюйся!

Завтра у мене вихідний, я поговорю з Даною. Дізнаюся заразом, як справи з пошуком роботи та квартири.

– Добре! Розберися з нею, будь ласка. Я не наймалася доглядати дорослу, ліниву дівчину!

Вранці наступного дня я поїхала на роботу, а чоловік вирушив у спальню сестри – він мав з нею серйозну розмову.

– Як ти збираєшся знайти роботу, якщо спиш до обіду? Нумо, прокидайся! Живо!

– Чого причепився? Зараз ще годину посплю і почну шукати! – без жодного ентузіазму в голосі сказала Дана.

Дмитро був непохитний, тому розбудив сестру і разом із нею сів за ноутбук. Вони почали перебирати вакансії. Вибір був не багатий.

Досвіду роботи у Данки практично не було, але чоловік не втрачав надії знайти роботу для недолугої сестри, та розсилав резюме одне за одним.

Минув ще тиждень. У суботу вранці ми сиділи за обіднім столом, та снідала. Настрою ні в Діми, ні в мене не було.

– Когось не стало? Чого вираз обличчя такий скорботний? Не хвилюйтеся, скоро з’їду, знайшла я роботу. Буду менеджером зі зв’язків із громадськістю!

Робота віддалена, працюватиму з дому. Тож навіть краще, на дорогу витрачатися не треба. Швидше зароблю на житло, та переїду.

Ми так зраділи, що навіть не ставили зайвих питань. Нам не особливо було цікаво, куди вона влаштувалася, вже просто хотілося жити спокійно і без скандалів.

Увечері того ж дня сталася ще одна неприємна подія, яка довела мене до істерики. З моєї карти, яка прив’язана до облікового запису одного відомого маркетплейсу, зняли вісім тисяч гривень.

– Дімо, дзвони в поліцію, писатимемо заяву! – вигукнула я, коли побачила повідомлення про зняття грошей з карти, – я нічого не замовляла на таку суму! Напевно, аферисти до картки дісталися!

Поки Дмитро заглиблювався у суть проблеми, в розмову втрутилася Дана.

– Та це я замовила, чого ти розоряєшся? Я ж вранці сказала, що працюватиму менеджером зі зв’язків із громадськістю. Невже ти думаєш, що для цього мій старий телефон згодиться? Ось я собі новий і замовила.

Сподіваюся тобі не шкода грошей для коханої родички? – нахабно посміхнулася Дана.

У мене здали нерви, я взяла свою сумочку, та вибігла з квартири. Через п’ять хвилин я відправила Дімі смс-повідомлення:

– Поки що поживу у мами. Вибирай між сестрою та мною, так жити більше неможливо!

Через три дні у двері моїх батьків подзвонили. Я подивилась у вічко – на порозі стояв Дмитро. Він приїхав на інший кінець міста, щоб порозумітися зі мною.

– Чого хотів? Три дні десь пропадав, а тепер з’явився?

– Вибач мені! – Діма простяг мені букет квітів, – я не повинен був допустити такої ситуації. Поїхали додому, там більше ніхто не житиме, крім нас!

– А Дана?
– Поїхала жити до мами! Нехай самі розуміються! Наша сім’я – це тільки ти і я!

Я повернулася додому. Телефон Дмитро у сестри відібрав, та віддав мені. Кожен із нас зробив свої висновки – шлюб витримав перевірку на міцність і став ще міцнішим!

Від нав’язливих родичів ми тепер намагаємося триматися осторонь! Добре, що у чоловіка вистачило здорового глузду, і він обрав мене!

А могло все скінчитися дуже мінорно! Ви не знаходите? Чи слушно вчинив мій чоловік, що сестру вигнав?

КІНЕЦЬ.