– Очманіти! Ось ти точно не при своєму розумі, мамо! – Вадим покрутив пальцем біля скроні. – Тобі ж сорок вісім років! Яка може бути дитина? У вас є я, навіщо вам ще хтось?

– Сину, ти ж виріс, одружився, у тебе вже дочка є, – сором’язливо відповіла Христина Петрівна.

– Ось саме, дочка! Про яку ти, мамо, мабуть, зовсім забула! – з докором вигукнув він.

Мати від збентеження трохи почервоніла, і її очі розгублено забігали.

– Я пам’ятаю, але не можу постійно перебувати з онукою. Мені спокій потрібен, – мати погладила рукою живіт, що вже округлився.

– Який термін? – роздратовано зиркнув на матір Вадим. – Ще не пізно позбутися його? Що тато каже?

Мати здивовано подивилася на сина, який штовхав її на нерозважливий вчинок.

– Нічого я не робитиму! – з обуренням сплеснула руками Христина Петрівна. – Щодо твого тата, він дуже радий!

– Якщо чесно, важко віриться, – пробурчав Вадим і покосився на мене, що з розгубленим виглядом сиділа за столом. – Ти нічого не хочеш сказати своїй свекрусі?

– Ні, – з надривом відповіла я, не знаючи, що сказати і як відреагувати на слова чоловіка.

– Ось бачиш, навіть Марина мене підтримує, – діловито посміхнулася Христина Петрівна.

Вадим пробурчав у відповідь щось невиразне і замовк. Я зрозуміла, що він сильно засмучений новиною про те, що його мати в сорок з лишком років чекає на дитину.

– Треба їхати до дитячого садка за Машею, – нагадала я чоловікові, і встала з місця.

Мені хотілося забрати чоловіка, щоб він не влаштував скандал матері. Вадим покірно попрямував до передпокою. Я попрощалася зі свекрухою, яка шепнула мені на вухо подяку за те, що я відволікла сина.

Наші відносини були нейтральні. Христина Петрівна нікуди не лізла і не вчила мене життя, що не могло не тішити мене. Раз на місяць вона зустрічалася з п’ятирічною онукою і на більше не претендувала.

Дізнавшись про те, що Христина Петрівна в положенні, я зрозуміла, що тепер вона взагалі зникне з нашого життя.

Як тільки ми сіли в машину, Вадим сам завів розмову на тему, що його хвилювала.

– Мама з глузду з’їхала! Тобі так не здається?

– Ні. Вона має право на щастя. Якщо її тішить своє цікаве положення, то це просто чудово, – відбила я у відповідь.

– Слухай, я виріс у злиднях. Іноді ми не мали нічого поїсти, крім кубика бульйону, який ми розводили в кип’ятку і пили. Я ходив до школи в одязі, який нам віддавали інші люди.

– Часом він був настільки старий, що будь-який мій рух загрожував остаточно привести його в непридатність.

– Я, якщо й напружу свій мозок, не зможу згадати нічого хорошого, – обурився Вадим. – Зате іншу дитину вони балуватимуть, бо тепер у них є все!

– А що вони мають робити? – здивовано спитала я. – Морити її голодом?

– Вони спочатку повинні переді мною загладити свою провину, проте я цього щось не спостерігаю, – з досадою промовив чоловік.

Я з неприхованою цікавістю глянула на Вадима. Я не могла зрозуміти, що він має на увазі.

– Як вони мають це зробити? – поцікавилася я.

– Ну, хоч би допомагати грошима. Натомість вони вирішили завести іншу дитину, – роздратований Вадим в серцях ударив кулаком по керму. – Мені здається, вони вже божеволіють!

Я, бачачи стан чоловіка, вирішила з ним більше не сперечатися. Залишок шляху ми їхали в повному мовчанні.

Вадим ще кілька разів подивувався тому, як мати й батько наважилися у своєму віці завести дитину, і поринув у роботу.

Знову згадати про те, що у нього буде брат чи сестра, чоловікові довелося за два тижні, коли Христина Петрівна зателефонувала синові й повідомила про те, що вона чекає на дівчинку.

– Ти думаєш, мене варто відривати по дрібницях? – насупився Вадим. – Мені взагалі все одно, на кого ви там чекаєте.

Розгубившись від слів сина, жінка нічого не знайшла краще, як попрощатися, та покласти слухавку.

Весь день у Вадима був зіпсований настрій. Він сердився на матір за те, що вона знову нагадала йому про своє положення.

Розуміючи, що його дуже злить поведінка Христини Петрівни, син вирішив обмежити з нею своє спілкування.

За пів року, як Вадим не опирався, але мати подарувала йому сестру. Засмучений чоловік навіть не спромігся привітати її з поповненням.

На виписку сестри він теж не прийшов. Була тільки Марина, свекор і подруга свекрухи.

– Вадим так сильно зайнятий? – розчаровано запитала у мене Христина Петрівна. – Я думала, він приїде…

– Не зміг, – збрехала я і простягла їй букет троянд.

Я помітила, що свекруха сильно засмутилася, коли не побачила на виписці Вадима. Протягом місяця вона кілька разів дзвонила до сина і запрошувала його в гості.

Однак той знаходив безліч причин, щоб не приїхати до матері, та маленької сестри.

Зрозумівши, що Вадим вередує, Христина Петрівна зателефонувала мені, та попросила про допомогу.

– Марино, може ти поговориш з моїм сином? Я бачу, він зовсім не хоче відвідати мене, та свою сестру. Навіть не бачив її жодного разу, – з образою промовила вона.

Я пообіцяла поговорити з чоловіком і близько тижня вмовляла його поїхати до матері.

– Хочеш, я поїду з тобою? – запропонувала я.

– Я взагалі не хочу туди їхати. На фіг мені не потрібна жодна сестра, – пробурчав Вадим. – Я не просив її…

– Ти поводишся, як маленька дитина! Навіщо ревнувати батьків до сестри? – не витримала я, бо не бачила іншої причини дивної поведінки чоловіка.

Вадим ще трохи пом’явся, але потім таки погодився з’їздити в гості до батьків. Настрій у чоловіка зіпсувався миттєво, тільки-но він побачив на руках матері маленьку Соню.

– Надумали дитину завести, коли ще з першим сином не розібралися! – син кинув звинувачення в обличчя Христині Петрівні.

– Чому не розібралися? Ти працюєш, одружений, ти маєш свою сім’ю, ти нас більше не потребуєш, – розгублено відповіла мати.

– Ви ще зі мною за бідне дитинство не розплатилися! – Вигукнув Вадим.

Христина Петрівна змінилася в обличчі й, часто заморгавши очима, з подивом подивилася на сина:

– А що ми тобі винні? Гроші?

– Так! Натомість ви вирішили завести дочку, щоб витрачатися на неї! – Істерично прокричав чоловік.

– Тобі ж двадцять сім років, чому ми повинні тебе утримувати? – занервувала Христина Петрівна.

– Я в дитинстві нічого доброго не бачив! Жили ми надголодь, одні штани я п’ять років носив, зате моїй сестрі буде підноситися все на блюдечку з блакитною облямівкою! – обвинувальним тоном промовив Вадим.

– Я ж не винна в тому, що ми жили бідно.

– От непогано було б зараз виправити минуле, – повчально відповів чоловік.

Я, бачачи, що зараз мати й син почнуть лаятись, схопила Вадима під лікоть і потягла на вихід.

На цьому візит до батьків закінчився. У машині я почала відчитувати чоловіка за огидну поведінку, але той продовжував стояти на своєму і твердити, що батьки вчинили з ними нечесно.

– Я взагалі не буду до них їздити! – погрозливо заявив він мені.

– А я буду! – Заперечила я у відповідь.

Вадим своє слово дотримав і зовсім забув дорогу до будинку батьків, попри те, що ті щотижня звали його в гості.

Тільки ми з донькою їздили до свекрів, і няньчилися з маленькою сестрою чоловіка. Не знаю, як врозумити чоловіка?

Ніколи не думала, що у нього така образа на батьків, яка тягнеться ще з дитинства! Я не вважаю, що він має рацію! Можливо ви дасте слушну пораду, як його напоумити?

КІНЕЦЬ.