– Ненавиджу тебе убогість.

Надя сиділа мовчки та не рухаючись, ніби на неї вилили відро холодної води.

А це не відро води, це голосно грюкнувши дверима, пішов на вулицю улюблений синочок Рома, чотирнадцяти з половиною років.

Причина?

Мати не може купити йому дошку для скейта, якусь сучасну, вартістю в половину зарплати Наді.

Та бог з нею, з вартістю, Надя б може відкладала, та купила б, але … Таким чином були куплені ковзани фігурні, ролики, боксерські рукавички, лижі, гітара та багато іншого.

Син заявив, що тато хороший, добрий і улюблений, а вона, погана мати.

Прибирати у квартирі змушує, уроки вчити, димні суміші забороняє, коли всі батьки своїм дітям самі купують, а тато навіть сам димів з Ромкою кілька разів.

Син сказав, якщо вона не припинить його гнобити та змушувати робити уроки, він піде до тата.

Там його люблять, поважають його думку і взагалі, дозволяють все, тому що тато людина, справжня… Напевно не дарма тато пішов від неї…

Ігор пішов, коли Ромці було п’ять. Боляче, прикро, дихати не могла, як удар під дих.

Не сварилися не скандалили, просто сказав, що розлюбив і все … пішов. І із життя сина теж.

Сказав, що не хоче нервувати зайвий раз дитину і саму Надю, кудись поїхав, пообіцяв слати аліменти, коли встане на ноги.

Натомість залишив їм квартиру повністю, куплена вона була у шлюбі, без іпотеки, продали свої спадкові, він від батьків, вона від бабусі та купили спільну.

Вставав на ноги довго. Ніяк звісток про себе не давав, два роки тому з’явився, Ромці було дванадцять.

Приїхав із дружиною та двома дітьми, як виявилося трьома, був ще старший хлопчик, син нової дружини, на рік молодший за Ромку. І почалося.

Тато купив котедж, у тата повно місця, тато подарував те, тато візьме на вихідні, тато дав грошей, тато сказав, тато зробив.

– Сама винна, – каже мама Надії, – ти ж слова поганого про Ігоря сказати не давала, тигрицею кидалася, ах, що ти, не треба, щоб Рома в ненависті виріс, от тобі й плоди, мама тепер погана, а тато хороший. Ти й особисте життя через нього, засранця такого запустила, а що він? Як розплачується з тобою, давай дід з ним поговорить по-чоловічому?

Але Надя не давала.

Сьогодні був верх всього, обізвав і пішов, грюкнувши дверима.

Сидить, не ворушиться Надя, навіть боляче плакати.

За годину повернувся, запах тютюну на всю квартиру, палив. Зайшов на кухню, гримить каструльками, поїв.

Матері навіть дякую не сказав, пішов до себе в кімнату. Надя видихнула, хоч би вдома.

За цей час нерви стали хиткі, плаче постійно, сіпається, погоджується на всі умови, аби… аби все добре було та не пішов нікуди.

Надя знає, що Ігор налаштовує проти неї сина, тільки навіщо? Вона слова поганого ніколи не сказала в його бік і сина виховала у повазі до батька, котрий сім років не з’являвся.

Цілу ніч не спала Надія, заснула вже під ранок. Вранці мовчки поснідали, Ромка демонстративно відсунув тарілку і підвівся із-за столу, не прибравши за собою.

Надя ж була ніби заморожена.

Вдень зателефонувала Ігорю і сказала йому, що Рома тепер житиме з ним, завжди. Вона погана мати, погано справляється з вихованням дитини, якщо потрібні аліменти, вона Надя платитиме.

Речі збере, які є, інше він, Ігор, хай докупить сам, до того ж незабаром весна, він виріс з усього і так … а йому потрібна якась сучасна дошка для скейта.

Сказала все це сухим, офіційним голосом і поклала слухавку.

Прибирати зі столу за сином не стала, пройшла до його кімнати, зібрала речі.

Ромка прийшов зі школи веселий, сповнений нових планів.

– Мамо, привіт, слухай, тут хлопці навесні в похід збираються, в гори, мене теж звуть, треба потренуватися, можеш купити мені абонемент у …

Ромка замовк, побачивши свою валізу і неприбраний посуд на столі.

– Мааам, а це що? Ми кудись їдемо?

-Ти.
-Що я?

-Зараз за тобою приїде твій тато, твій багатий, розумний, добрий і який все дозволяє тато, ти їдеш жити до нього в його шикарний котедж. Я, можливо, буду брати тебе на вихідні ще не вирішила. Я злидня, взяти з мене нічого, а мені ще, напевно, доведеться аліменти на тебе платити.

-Мам, Ти чого?

Надя стояла з обличчям без емоцій, хоча всередині вирувала пожежа з образи, злості на ситуацію, на себе, Ігоря та Ромку.

А ще, ще, їй дуже хотілося притягнути до себе цю невиховану, світлу голову, поцілувати та обійняти.

Але образа, на найріднішу людину у світі, душила, душила Надію так, що вона готова була заридати від безсилля, Надя стрималася.

Ромка насупився, тут же набув незалежного вигляду.

-Добре, я радий, що так все обернулося. Сам хотів тобі запропонувати, щоб я у тата жив.

-Я рада, що ти радий.

Два тижні Надя плакала. А потім…

Потім подруга покликала її в кіно, і вони пішли вдвох, повечеряли у кафе, потім на виставку ходила, записалася до зали.

Вдома можна і не готувати, немає організму, який все підряд з’їдав, син щасливий, пише захоплені повідомлення, зі школи не дзвонять, а життя виявляється прекрасне, коли не треба підлаштовуватися ні під кого.

З сином зустрілися, наче схуд, погуляли, чудово провели вечір, відвезла його до батька, яка краса. Так пройшов лютий, березень, квітень.

Скоро літо, мріє Надя, з Ромкою поїдемо … Стоп, а чому знову вона з Ромкою їде на море? Ну вже ні, тепер він з татком, вона одна.

Мама спочатку докоряла Надію, казала, що вона, погарячкувала, ну з ким не буває, син же кровинка, ось цими руками вирощений.

– Вирощений, — погоджується Надя, — ось цими самими руками, а знаєш, як він поранив серце…

– Ну дитина ж, Надя …

– Дитина – погоджується Надя, – тільки мам, дитина палити та лаятись не буде, а якщо так, то нехай живе там, де це все можна. Я не дозволю з собою так поводитись, все, досить.

Якось Надя дуже захворіла, підчепила застуду. Написала Ромці, просила вибачення, що не зможе його забрати сьогодні та погуляти з ним, захворіла.

Одразу ж зателефонував Ігор і відчитав її, що хлопець чекає на зустріч з матір’ю, а вона зливається. І взагалі, настав час згадати що вона, Надя мати та приділяти сину більше уваги, це жіноча справа, виховувати дітей.

Надя відключилася, їй справді було погано. Вона задрімала, прокинулася від того, що у квартирі хтось є і пахне їжею.

“Мабуть, мама, ну просила ж не приїжджати, ще не вистачало, щоб вона ще захворіла”.

– Маам, мамо, – покликала Надя.

У кімнату зазирнув син.

– Рома? А в мене й поїсти нічого… Там бабуся, щось варить…
– Яка бабуся, привіт, мамо. Це я тобі бульйон варю.
– Що ти робиш? Ти бульйончик?

– Ага. Коли хворіють, треба бульйон варити та хворого напувати, бабуся сказала.
-Ти … Ромка …

Весь день Рома біля матері крутився, вона вже й забула, що син був колись такий, лагідний, її син ніби повернувся.

-Все, спи мамуся … мені їхати треба, а то автобуси не ходитимуть, а мені ще добиратися.

– Стривай, хіба батько тебе не забере?

Ромка зам’явся.

– Рома? Кажи.
– Ну вони це … сім’єю захотіли відпочити, своєю.

– Не Зрозуміла. А ти що не сім’я?
– Ну тітка Катя сказала, що вони своєю родиною, без мене.

-А батько знає?

Ромка знизав плечима.

– Тааак. І часто вони так відпочивають? “Своєю сім’єю”, без тебе?
– Ну ми з татом іноді вибираємося в Мак там … Але він зазвичай зайнятий.

– А ти?
– Я сам добираюся.
– Рома … Тобі подобається таке ставлення?

Хлопчик опустив голову, сльози закапали на руки.

– Ти ж казав, що в тебе все чудово, Рома?
– Ну мені не було куди подітися, ти мене виставила, – заплакав Ромка.

– А хіба ти не хотів жити у тата?
– Мамо, пробач, га? Я сильно тебе скривдив?

– Та ти весь гориш, господи, ти що з температурою весь день?

Ромка плакав, як у дитинстві, як же йому хотілося розповісти мамі, що тітка Катя просто зненавиділа його, а тато не дуже й заважав їй. Жити йому довелося в якійсь комірчині.

– Ха-ха-ха, – сміялися брат і сестра, – там у мами вбиральня мала бути, ти гардеробник, ми тебе прийняли з жалю.

– Я ваш брат, обурювався Ромка.
– Та який ти нам брат?

Ромка пішов до батька, розповісти, що за…

– Ну вони ж маленькі, Рома, ти що бідкаєшся… ну і синка мені Надія виростила …

Прав собі Ромка все сам, включаючи футболки, сорочки, спортивну форму.

– Може, досить вже, у хорошого тата грати?- почув Ромка нещодавно,- коли ти його відправиш додому?
– Він мій син, Катя, – батько мляво відбивався.

– Син … що ти стільки років не згадував про сина, а тут дивись … татка включив.

І раптом до Ромки дійшло, адже батько ніколи, ні подарунка, ні листівки на день народження не прислав, він не сидів біля Ромки, коли той хворів, не вчив плавати і кататися на велосипеді, стріляти в тирі.

Його не було ніколи поряд, натомість мама була.

Зрозумівши, як образив маму, Ромка вирішив тікати. Ну а що?

Бабуся з дідусем знають, як він із мамою вчинив, мама його не прийме, батькові він не потрібен. Вирішив з мамою попрощатися заїхати, потім до діда з бабусею поїхати.

Батько не кинувся шукати Ромку до наступного вечора, а потім подзвонив Наді та обережно запитав, чи не був у неї сьогодні Ромка.

Надію і прорвало, все висловила татку такому, сказала, що хоч на метр наблизиться до сина, вона йому таке влаштує.

Звичайно, Ромка потім пробачив батьку, але зустрічався з ним строго десь поза домом, маму більше не ображав. До того соромно було за свою поведінку.

КІНЕЦЬ.