Надія Василівна весь день обмірковувала своє рішення. Квартира її матері могла стати чудовим стартом для сина і його майбутньої родини.

Вона згадувала, як колись її власна мати не підтримала її вибору і лишила її без підтримки та спадку, вірячи, що Надія робить помилку. Але життя показало інше.

Після того, як вони з Володею розібрали бабині речі, Надія зрозуміла, що її минулі образи й упередження більше не мають сили над нею. Вона вирішила не повторювати помилки своєї матері, яка так і не пробачила її вибору. Її син мав право на своє щастя, навіть якщо вона не поділяла його вибору.

Коли Надія Василівна оголосила синові, що віддає йому квартиру, вона побачила в його очах неймовірну вдячність і полегшення.

Це було те саме, чого вона прагнула: дати йому ту підтримку, яку сама не отримала від своєї матері.

Володя не міг повірити своєму щастю. Це рішення матері не тільки допомогло йому з майбутньою дружиною, але й показало, що вона готова прийняти його вибір і підтримати його в найважливіший момент життя.

Повернувшись додому, Володя поділився новинами з Юлею, і вони обоє були на сьомому небі від щастя. Надія Василівна, тим часом, почула, як у її серці зникли всі старі образи й непорозуміння. Вона зробила правильний крок, допомігши синові почати власне життя з новими можливостями, без тягаря минулого.

Цей день став для всіх початком нової сторінки в житті, сповненої взаєморозуміння, прийняття й родинної підтримки.

КІНЕЦЬ.