– Олесю, я переговорив з мамою і прийняв рішення, яке, як я думаю, тебе не відлякає. Ти ж кохаєш мене, а не мій гаманець?

– Остапе, ну скільки я разів повинна тобі пояснити, що твої гроші мене не цікавлять? Я кохатиму тебе як багатого, так і бідного, – відповіла я нареченому, але в глибині душі шкребли кішки. Все ж таки моя свекруха домоглася свого і перекрила гаманець свого сина для мене.

З дитинства ми з батьками, а в мене є ще молодший брат, жили бідно. Я не красувалася новими сукнями перед дзеркалом, як це робили мої однокласниці.

В нас було що поїсти, але це не було щось супер. Так само ми не їздили на море. Цю красу я побачила вже коли заробила сама свої перші гроші.

Жили ми в селі, тому я з дитинства мріяла, що якщо я і вийду заміж, то за лише багатого хлопця, щоб не працювати, а лише догоджати коханому і виховувати наших дітей.

З “простими” хлопцями я навіть спілкуватися не хотіла. Я поставила собі планку надто високо.

І ви знаєте, одного дня я зустріла хлопця з моїх мрій.

Ми познайомились в одному з ресторанів Києва. Я була запрошена на ювілей до подруги, а Остап, так звали хлопця, мав в цьому закладі зустріч з другом.

І по його стилю і по зачісці і по виразу обличчя я зрозуміла, що він при грошах. Побачивши його автівку я в цьому лише переконалася.

Остап займався бізнесом. Він з-за кордону перевозив якісь речі, а після в Україні продавав.

Його бізнес міцно стояв на ногах і я була щаслива, що цей галантний хлопець звернув увагу саме на мене.

– Усі попередні дівчата були зі мною виключно через гроші. Ти ж не така?

-Ні, – не давши договорити Остапу відповіла я. – Ти подобаєшся мені. Твій внутрішній світ… він зачаровує, – говорила я якісь розумні речі, хоча нічого про них не тямила.

Ми зустрічалися пів року. Щоб боронь боже Остап не дізнався, що я закохана не в нього, а в його гаманець, я навіть інколи сама платила за себе в ресторані. Я робила все, лиш би він в мені не розчарувався.

На зустрічі з мамою Остапа я була одна ніжність. Я дуже хотіла справити на майбутню свекруху якнайкраще враження. І ніби так все і було. Просто я не знала, до чого ця жінка додумається перед самим нашим весіллям.

– Я їй би так не довіряла!, – сказала до Остапа його мама, коли я випадково підслухала їх розмову.

– Ну й жінка… Нехай себе пильнує, а не нас, молодих, – подумала я.

– Мамо, не хвилюйся, Олеся чудова. Вона зі мною і в радості і в горі.

Мене слова Остапа заспокоїли, але не надовго.

Перед самим весіллям коханий запросив мене на серйозну розмову. В його руках були документи.

– Я так подумав, щоб мамі легше спалося, нам варто підписати шлюбний договір. Ти ж не проти?

– Ні, звісно, – відповіла я і ледь приховала стурбованість і тремтячі руки.

Я вийшла заміж за Остапа. Я живу в красивій квартирі, їжджу по дорогих салонах краси, але я не щаслива. Я не кохаю Остапа.

Але якщо я розлучусь, то втрачу все що маю і чого так чекала.

Свекруха таки домоглася свого. Вона розділила мене і гаманець свого сина. Як мама, вона, звісно, молодець. Але мене це не тішить…

Як мені бути?

Джерело