Я вимушена взяти виховання Дмитрика в свої руки!

Коли мій син одружувався, я пообіцяла собі не втручатися в його справи. Я не хотіла бути тою самою прискіпливою свекрухою. Але тепер я змушена змінити підхід. Я не можу допустити, щоб моя невістка і далі таким чином виховувала мого онука!

Моя невістка на вигляд, як кришталева ваза. Говорить тихо, рухається дуже обережно, ніби звідусіль підстерігає якась велика небезпека. Хобі не має, спортом не займається, навіть на велосипеді їздити не вміє. Мій син її сильно любить, хоча я досі не розумію, як він міг закохатися в таку тендітну “квітку”.

У нашій родині ми завжди проводили час активно, ходили в гори, каталися на лижах, а влітку на озеро. А Оксана навпаки, якби могла, то, мабуть, узагалі б не виходила з дому. На море їздять лише у відпустку. Там вона лежить на пляжі під парасолькою, з голови до ніг кремом з найвищим фактором, і навіть ніг у воду не занурює.

Чесно кажучи, я була би навіть не проти, щоб вона так жила. Особливо, якщо вона має добре серце, добре готує і стежить за порядком.

Але я вже не можу пасивно дивитися, як Оксана виховує мого онука Дмитрика, якому сім рочків. Вона робить його геть несамостійним!

– Дмитрику, не бігай так швидко, спотієш. Любий мій, не грай у футбол, пошкодиш ногу. Не купайся, вода холодна, застудишся. Не стрибай…

І так далі… Постійно дорікає, щось застерігає, щось забороняє, бо вважає це шкідливим чи небезпечним…

Бідний Дмитрик. Йому сім, і він навіть не має справжніх друзів, тому що Оксана забирає його додому відразу після школи. Весь вільний час проводить удома, дивлячись мультики для маленьких дітей.

Крім того, я помітила, що він всього боїться. Він боїться темряви, грози… всього! Одного разу я повела його до своїх друзів в сад. Він утік із вересками, побачивши маленького павука. Якби йому було три роки, можливо, я б зрозуміла. Але такий великий хлопчик?

Мій син у його віці ловив жаб і дивився на них у збільшувальне скло. Йому було так цікаво… Але мені довелося пів години тримати Дмитрика на руках і заспокоювати його, поки він перестав плакати. Коли до нас прибіг сусідський пес, Дмитрик сховався в хаті, хоча я йому пояснювала, що він любить дітей.

Я в розпачі через цю ситуацію. Яким чоловіком він виросте?

Я хотіла переконати сина проводити більше часу з Дмитриком, показати йому, як має поводитися чоловік. Пограти з ним у футбол, повести його в басейн, щоб хлопець набрався сил і впевненості в собі.

На жаль, він не встигає. На даний момент мій Андрій єдиний, хто працює, і він змушений працювати на всіх роботах, щоб утримувати сім’ю. Насправді Андрій приходить додому тільки поспати і переодягнутися.

Його часто немає вдома навіть у вихідні. Я просила його хоча б спробувати вплинути на дружину і пояснити їй, що вона не може тримати дитину під скляною кришкою. Через надмірну опіку мами Дмитрик не зможе впоратися навіть з найменшою проблемою в дорослому віці.

Він намагався, але нічого не вийшло. Її не вдалося переконати. Вона сказала, що я помиляюся. Вважає себе хорошою, турботливою матір’ю, яка піклується про безпеку своєї дитини. Вона навіть сказала мені своїм тихим, але твердим голосом не втручатися в її методи виховання. Бо часи інші, а вона краще знає, що для Дмитрика добре і безпечно.

Я не маю наміру її слухати. Я не можу. Я не хочу, щоб мій онук виріс казна ким.

Саме тому, що часи інші і в сучасному світі немає місця слабким. Тому, навіть якщо невістка буде протестувати, я маю намір записати онука в спортивний гурток. Нехай втомлюється, попітніє… Я з нього людину зроблю!

А як ви реагуєте на таке виховання? Хіба це добре?

Джерело