– Іване, давай переїдемо то твоєї мами, якщо вона не проти, – запропонувала я своєму чоловікові, а він видився на мене, наче і не вірить, що я це серйозною

– Марино, а що з тобою, чого це ти передумала? – питає мене чоловік.

– А ти хіба сам не бачиш? Ліза вже геть знахабніла, і я не збираюся більше жити з нею під одним дахом, – кажу.

Іван зі мною погодився, що вже краще жити з його мамою, ніж з моєю молодшою сестрою, яка нам як сніг на голову звалилася.

З Лізою у нас різниця в 12 років. Вона завжди була маминою улюбленицею, і відколи вона народилася, я мала завжди поступатися їй в усьому тільки тому, що вона – молодша.

Ми самі родом з невеликого районного містечка, але жили в своєму приватному будинку. Після школи я відразу поїхала в обласний центр, поступила в університет і стала жити в гуртожитку.

Намагалася добре вчитися, щоб стипендію отримувати, а також після навчання шукала підзаробітки, і все це лише для того, щоб не просити у мами грошей, бо вона постійно плакалась, що їй не вистачає на те, щоб оплатити Лізі всі гуртки і всі її забаганки.

Рік тому я вийшла заміж. До цього часу я влаштувалася на роботу, заробляю, відкладаю щось, але з накопиченнями справи просуваються повільно, бо зараз і зарплати менші, і ціни на все високі.

На моє весілля мама зробила мені такий шикарний подарунок, що я від неї аж ніяк такого не сподівалася. При всіх гостях вона подарувала мені ключі від квартири.

Я була безмежно рада, бо навіть не уявляла, що таке може статися. Та як виявилося пізніше, я зашвидко раділа.

Цю квартиру мама отримала перед моїм весіллям в спадок від однієї родички. У тітки не було своїх дітей, от вона мамі спадщину і залишила.

Квартира знаходилася в обласному центрі, і мама вирішила впустити нас з чоловіком туди. Тобто перший сюрприз заключався в тому, що квартиру нам при всіх, начебто, подарували, але переписувати житло на мене мама навіть не збиралася.

Я намагалася мамі пояснити, що це не дуже добре виходить, адже квартира стара, там треба ремонт робити, а ми не хочемо вкладати свої гроші в чуже майно.

На мої прохання мама не звертала ніякої уваги, а лише говорила, що я маю радіти, що мені житло дали, а не скаржитись на щось.

Зробили ми косметичний ремонт і стали жити. Навіть на це пішло чимало грошей, але ми мусіли трохи житло освіжити, бо я дитину чекала, і до її появи ми готувалися.

Малюку моєму було всього три місяці, коли на порозі нашої квартири з’явилася Ліза.

– Я буду у вас жити, – заявила моя сестра.

Я набрала маму, питаю, що це за новини, а мама мені заявляє, що сестра в університет поступила, і їй треба десь жити.

– То нехай живе в гуртожитку, як я колись, – кажу я мамі.

А вона як рухами замахала, що я її дитину рідненьку в гуртожиток відправити хочу, коли сама в квартирі живу. Одним словом, я в одну мить стала в очах мами найгіршою сестрою у світі.

Квартира у нас двокімнатна, але дуже маленька. Довелося сестрі одну кімнату звільнити. Дитина, відповідно, з нами. Чоловік через немовля не висипається, а йому на роботу треба щодня зранку вставати.

Ліза теж скаржиться, що наша дитина їй спати не дає. Вона взагалі поводить себе в цій квартирі як повноправна господиня. Не знаю, може це мама їй там щось наговорила і наобіцяла, бо ж квартира досі офіційно на ній.

З грошима теж повна халепа. Мама Лізі якісь гроші дала, але всіх їх сестра успішно в перші кілька днів витратила на одяг, і тепер вона живе і їсть за наш рахунок – за комуналку Ліза не платить, продукти не купує.

– Тобі що, для сестри тарілки супу шкода? – картає мене мама. – Не думала я, що я таку жадібну дитину виростила, – каже.

Справа не в тарілці супу, а в її нахабстві. Ліза за собою навіть тарілку не помиє, а з холодильника бере все, навіть не запитає, чи можна. Якось вночі вона під’їдала, так що вийшло, що вона з’їла сніданок мого чоловіка.

Оскільки я зараз в декреті, то забезпечує усіх нас мій чоловік. А чому Іван має годувати ще й Лізу – нам не зрозуміло.

Сестра бере без дозволу не лише їжу, але і косметику, шампуні, креми, а також вже і до мого одягу добралася.

– Ти все одно вдома сидиш. Навіщо тобі це зараз? А через рік воно все з моди вийде – каже Ліза.

Я дуже втомилася від цієї ситуації. Мама стала на сторону сестри, а мене ще й винною у всьому робить.

– Вона така ж моя дитина, як і ти, – каже мама. – А квартира у мене одна. Тому ти повинна прийняти сестру.

Мені ця ситуація видається абсолютно ненормальною. Хіба правильно мама зробила, коли в молоду сім’ю з немовлям вона ще поселила сестру?

Чи я неправа і чогось не розумію? Бо мені здається, що сестра явно зайва.

Тому я і вирішила, що краще ми у свекрухи поживемо. Вона хоч з дитиною мені допоможе.

Я так розумію, що на цю квартиру мені сподіватися не варто, вона і так ніколи не стане моєю.

А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Джерело