З мамою я якраз домовилися, що сьогодні заїду до неї в гості. На цьому тижні я нарешті трішки звільнилася і маю час. Хотіла їй подарунки передати, які ми ще на початку місяця їй привезли з Карпат.

І що ви думаєте, знову нічого не вийшло, мама не змогла зі мною зустрітися. Вранці моя мама подзвонила мені вже тоді, як була в метро, сказала, що у Наталі знову дитина занедужала, і наша мама, звісно, все залишила та летить на крилах на допомогу до неї.

Мамі нашій 65 років. До старості за сучасними мірками ще далеко, але самопочуття у неї вже не дуже добре, на жаль.

Я їй вже не раз говорила – собою їй потрібно займатися зараз, в першу чергу, більше часу саме собі приділяти. Обстежитися регулярно проводити необхідні, дивитися динаміку. Але їй ніколи навіть в поліклініку сходити, вона часу немає на це. У неї – онуки одні в голові, вони лише на першому місці у неї.

Останнім часом мама за собою і своїм самопочуттям зовсім не стежить.

– Гарне самопочуття я точно знайду не в поліклініці, воно в активному житті, в радісних емоціях, – сміється мама. – Треба менше лежати та прислухатися до себе. Встанеш вранці – там тягне, там тягне, ноги дерев’яні. А розходишся потім трішки – і знову стаєш, як молода. Як пташка до вечора літаєш.

Лежати та прислухатися до себе мама наша немає коли: останні 5 років вона допомагає моїй молодшій сестрі Наталі. У неї двоє дітей 3 і 5 років, чоловік і житло, яке вони взяли в кредит.

Наймати няню для двох малих дітей зараз зовсім недешево, сестра каже, що з чоловіком оплатити її не зможе. Тому Наталі і зятеві дуже пощастило, що є така ось бабуся, яка вже на пенсії і з задоволенням сидить з малюками стільки, скільки треба.

Я піти хоч раз в поліклініку свою маму вмовити не можу. Ледве вона погодилася, а ми вже втретє запис скасували. Все через Наталку нашу, виходить.

Зараз стало простіше трохи – діти підросли, і, принаймні іноді, ходять в садочок. Бабуся потрібна в основному про всяк випадок. А кілька років тому мама сиділа зовсім з малюками.

Моя сестра в декретах не затримувалася, виходила на роботу ще до року дитини. Так що мама наша відпрацьовувала по повній програмі – і коляску пхала на вулицю, і на гірки за малюками лазила, і в пісочниці сиділа годинами на сонці. Спочатку з одним онуком, а потім і з двома дітьми була.

Втім мама ніколи не скаржиться зовсім. З онуками вона ладнає відмінно, і вони її дуже люблять. Засмучує вся ця ситуація тільки, виходить, мене.

Бабусі пам’ятник потрібно поставити, що вона все це робила для їх сім’ї! Навіть молодим непросто сидіти з двома малюками, а в такому віці, як у неї – складно й подвійно. Так, вона не скаржиться, розуміє, що тут нічого не вдієш і лише вона може допомогти.

Але я бачила вже не раз, в якому стані вона приходить від сестри. Приходить і лягає на ліжко на пару годин. Тому що такі навантаження вже не для неї, вона втомлюється дуже.

Час від часу я сама вже дзвонила Наталці і трохи повчала її.

Ти – кажу – свої проблеми всі зіслала на нашу маму. Дай їй відпочити, собою зайнятися. Вона не зобов’язана займатися лише твоїми дітьми постійно, щодня ходити до вас.

Залишила їх повністю на бабусю. Ось скажи, навіщо, ну навіщо в твоїй ситуації потрібно було мати другу дитину, коли в тебе часу самої на своїх дітей ніколи не вистачає? Та й чоловік у тебе такий, зовсім не домашній. Адже зрозуміло було, що ні грошей з ним, ні перспектив, ні даху над головою.

От у мене лише одна дитина-підліток. Ростити його їй ніхто не допомагав. Світлана Петрівна за часів раннього дитинства старшого онука працювала на п’ятиденці, і в гості приходила нечасто. Та й то, приходила тільки провідати.

– Я в декреті чесно пробула аж до останнього дня, – розповідає Олеся.

– Потім син пішов в садочок, я на роботу. На всякі позаштатні ситуації найняли няню. Мама з моїм сином не сиділа ні дня! І теж недужала дитина, але ми з чоловіком у всіх ситуаціях справлялися самі. У мене в голові й думки не було, щоб свої всі проблеми на маму мою накладати.

У чоловіка мого була квартира ще до шлюбу, в якій ми і стали разом жити. Зараз ми вже розширилися, купили трикімнатну – і без всяких кредитів. Чоловік мій, звичайно, молодець, що і говорити. Працює чимало, заробляє більше ніж достатньо.

Після останньої телефонної розмови ми з Наталкою посперечалися.

І не я сестрі щось говорила, а вона сама мене вичитала. Сказала, що я лізу не в свою справу. Як це не в свою справу? Це моя мати теж! Мені не все одно.

А ще заявила, уявляєш, що я їй заздрю їй дуже, тому й лізу у їх сім’ю. Було б чому заздрити. Мені маму мою шкода, а в сестри зовсім совісті немає. Як мені бути тут і як пояснити мамі, що вона помилку робить ще й яку?

Джерело