— Так і сказав, прямим текстом. Ні, натяки, звісно, були з його боку й раніше, але такі, обережні, мовляв, треба робити кар’єру, прагнути розвиватися, – розповідає Анна.

— А що він узагалі хотів? Тобі зараз 26 років, коли почали зустрічатися було 25. Мало хто в цьому віці обіймає посаду міністра або хоча б його заступника. Навіть у начальники відділу вибиваються далеко не всі. І потім, розмір твоєї зарплати і твоя посада – це визначальне в сімейних стосунках?

— Мабуть, для Романа це так і було, – усміхається Анна. – Хоча й він у свої 30 років далеко не генеральний директор фірми і навіть не його заступник. Старший юрист, ага. А всього цих юристів у відділі 4. З них один – начальник цього самого відділу.

Днями закінчилися річні стосунки Анни з її хлопцем на ім’я Роман. Стосунки, які, як сподівалася дівчина, мали привести до весілля. Пара вже познайомила батьків між собою, в останні тижні перед розставанням вони їздили і дивилися кілька житлових комплексів для купівлі квартири у спільну іпотеку.

Починалося все теж гарно і романтично: залицяння, компліменти, квіти, спільні вихідні і навіть поїздка до моря на двох. Ось-ось мала бути подарована заповітна каблучка. Анна й не приховує, що вже прицінювалася і придивлялася до цін і фасонів весільних суконь.
Те, що матеріальне становище Романа краще, ніж у батьків Анни, було видно одразу: молодик мав гарну машину, одягався зі смаком і дорого, доглядав за собою, крім того, жив у власній студії.

— Звісно, це йому батьки надали. І освіту вони оплачували, і працевлаштувався він із подачі батька, за його зв’язками, – каже Анна. – Усе, чого досяг сам, – посада старшого юриста і відсотків на 30 зарплата, вища за мою. І то, як ще подивитися: за інших рівних у колективі завжди рухатимуть нагору того, у кого «волохата лапа», як висловлюється мій батько.

Сім’я самої Анни звичайнісінька: мама і батько працюють на заводі, у двокімнатній квартирі живе ще й молодша сестра дівчини, яка навчається в 10-му класі середньої школи. Анна добре вчилася, пристойні оцінки отримала з ЗНО, сама вступила на бюджет, щоправда, не в топовий виш. У топовий побоялася не пройти за конкурсом, та й виглядати між дітьми елітних батьків, як сіра мишка, побоювалася.

Після закінчення навчання Анна влаштувалась в одне місце, незабаром його змінила, півтора року тому прийшла туди, де і зараз працює на звичайнісінькій посаді з окладом згідно зі штатним розкладом.

— І вважаю, що мені пощастило. Працюю за фахом, зарплата непогана, можу відкладати, поки живу з батьками. Перспективи кар’єрного зростання є, але до моменту мого знайомства з Романом я тільки півроку й відпрацювала, – каже Анна. – Колектив непоганий, начальство адекватне, повний соцпакет. Я напрацьовую досвід, стаж і заробляю бали собі на майбутнє.

— Треба якось намагатися виділятися серед сірої маси, – заводив обережні розмови Роман. – Коли ще робити кар’єру, як не в молоді роки? Потім буде сім’я, діти. Після одного-двох декретів жінку, яка до 30-ти не вибилася, рухати не стануть узагалі. Дивись, так і просидиш у відділі на загальних підставах і на середній зарплаті. Треба розштовхувати ліктями тих, хто тобі заважає. Так, іноді доводиться навіть інтригувати, інакше ніяк.

Анна таких вже сверблячих кар’єрних устремлінь не мала. Підніметься нагору – чудово, ні – ну не всім же… І вже тим паче дівчина була не готова розштовхувати когось ліктями й інтригувати заради підвищення.

— Час від часу такі розмови виникали. Або, наприклад, розповідаю Роману про ситуацію на роботі, ділюся, жених же все-таки. А він вислухає і каже, що я дурна недалекоглядна, треба було підставити начальницю, а не допомагати їй вийти зі скрутної ситуації, тоді б мене помітили і підвищили, дивись, отримала б її місце. Мені, якщо чесно, було неприємно, зайвий раз намагалася навіть не ділитися ним уже, – каже дівчина.
Роман чітко вловлював настрій подруги, коли бачив, що зачепив її своїми порадами, то змінював тактику, починав співати дифірамби її кмітливості, компетентності та іншим якостям.

— Ти б змогла, точно змогла б. Я бачу. У тобі є потенціал. Ти можеш досягти таких висот, що… ух! Просто я про тебе думаю, самореалізація важлива. Упустиш можливість – пошкодуєш потім, що могла стати кимось і не стала. І гроші в наш час теж важливі. Але… вирішувати тобі, я не тисну, ти маєш рацію, чини як знаєш.

— При цьому у відпустку ми їздили не на його гроші, а скидалися навпіл. Максимум, він міг оплатити вечерю в хорошому кафе. А за екскурсії платили по черзі, так виходило, – знизує плечима Анна.

Момент, після якого все зруйнувалося, Анна пам’ятає чудово. Вони з Романом проводили вихідні у нього, дівчина пішла в душ, коли на її мобільний надійшов дзвінок, записаний у контактах «Юлія Вікторівна». Чоловік поцікавився, хто це, Анна відповіла, що новий керівник відділу, призначена кілька тижнів тому.
— У тебе ж була Валентина Сергіївна?
— На підвищення пішла.
— А ця звідки, з твого відділу?
— Ні, зі сторони прийшла.

— Зрозуміло…

І все, після цього Анна бачилася з нареченим ще кілька разів упродовж тижня, а на третій раз він запросив її в ресторан. Думала – ось воно, обручка. Виявилося – здрастуй, розставання.

— Я все обдумав, усе зважив. Ти мені не підходиш, – пояснив наречений.

– Ти не прагнеш стати кимось. Ти так і будеш сидіти на пересічній посаді й отримувати пересічну зарплату. Я восени йду на чергове підвищення і мій дохід перевищуватиме твій удвічі. А для мене шлюб – це партнерство рівних, а не соціальний ліфт для безініціативної дружини. Адже ти знала, що твоя начальниця йде на підвищення?

Могла б піти до керівництва і пробити своє призначення. Але не пішла, взяли зі сторони. Ти прогавила все в такій тупій ситуації. Так, у сучасному світі треба працювати не тільки головою, а й ліктями, зубами та іншим. Вигризати треба своє місце під сонцем.

— І так далі про те, що ніхто нікого не повинен утримувати в сім’ї, що він не має наміру тягнути Анну на горбу і витрачати на неї свої гроші, зароблені тими самими ліктями і зубами. Прямо горезвісне: «У декреті не збираюся впахуватися один, щоб ти вдома сиділа. Моя майбутня дружина буде в змозі заробляти на себе і на няню для дитини, щоб вона могла робити кар’єру», – каже Анна.

— Який цілеспрямований м…, – сміється подруга. – Знаєш, я вважаю, що тобі просто пощастило, що Роман виявився таким чесним і розумним. Уяви, ви одружилися, ти в декреті, на няню не заробляєш. І? Він би з’їв тобі мозок чайною ложечкою.

Анна зітхає, але з правотою подруги погоджується. А ви? Може, в чомусь Роман має рацію? У сучасному світі треба прагнути стати успішним, працювати ліктями? Та й шлюб – рівноправне партнерство…

КІНЕЦЬ.