Я вийшла заміж у 25 років. Працювала тоді за ненормованим графіком дуже багато, тож якісь домашні справи чоловіку доводилося ділити зі мною. Але вже тоді були перші дзвіночки.

Ігор приходив з роботи, а я могла ще сидіти за компом і займатися своєю віддалено. Він нічого не мав проти. Але коли я закінчувала, а це часом було годині о 9–10 вечора, вимагав вечерю.

Пізніше Ігор почав бурчати і ще й жалітися мамі по телефону, що я сплю після роботи допізна і не готую йому сніданок. А ще пізніше – що я недостатньо прибираю. Адже я сама мушу все прибрати і вимити, і бажано щодня.

У 30 я народила Злату і була змушена покинути роботу, бо доглядати дитину, крім мене, було нікому. Чоловік, хоч і був радий народженню дочки, дуже швидко дав зрозуміти, що не збирається обтяжувати себе зайвими турботами.

Так, Ігор заявив, що в дитячий садок, а згодом до школи я маю водити дочку сама. Адже він працює, йому ніколи.

Я стала жити не своїми інтересами, а лише потребами маленької дитини та примхливого чоловіка. Я не розповідатиму про безсонні ночі в перші місяці, коли дочка постійно плакала і тільки мені доводилося не спати через це цілодобово.

Пропущу і те, що в дитячий садок ми не змогли влаштуватися і до школи я займалася донькою сама вдома.

Дійшло до того, що чоловік не хотів сидіти з дитиною, навіть коли мені треба було відлучитись за продуктами. Довезти до гіпермаркету своєю машиною чи допомогти донести сумки з найближчого універсаму він теж відмовлявся.

Іду одного разу з магазину. Ігор удома: втомився, від роботи відпочиває. А я тягну 4 важкі пакети продуктів. І ще тримаю за руку 5-річну доньку. Раптом у сумці починає дзвонити телефон. Якось я його вивуджую.

Беру слухавку, а на тому кінці роздратований чоловік заявляє: «Ну, де ти ходиш? Вже давно мала додому прийти!» Натякнула йому, що вдома пустий холодильник і довелося купити багато всього. Він навіть не слухав. Сказав: «Ок» і поклав слухавку.

Коли дочка пішла у перший клас, стало легше, але не набагато. Відводити Злату до школи і забирати після уроків мала я; відвідувати збори – я. Їздити на екскурсії з класом, ходити на шкільні концерти, відвозити на конкурси та олімпіади – також я.

Ігор як і зазвичай був зайнятий на роботі, а у вихідні відпочивав, не встаючи з дивана і не відриваючись від гаджетів. Ну ще поїсти вставав за розкладом.

На окрему увагу заслуговує готування. Щодня мені доводилося готувати нові страви. Вчорашній суп чи плов чоловіку та дочці не підходили – треба було обов’язково нагодувати їх чимось свіжим. І нове: якщо вчора був пиріг, сьогодні його готувати не можна, сім’ї набридло.

Чоловіку я взагалі щодня збирала ледве не валізу їжі на роботу. Причому у них у їдальні давали безкоштовні обіди, які він з задоволенням уплітав. Але йому цього мало.

Насмажила я якось котлет. Рецепт незвичайний, спеціально роздобула. Дочка покуштувала і була в захваті. Прийшов із роботи Ігор. Я зі спокійною душею подаю йому страву, ще й салат і плов.

Ігор відкусив котлету, насупився і заявив: “Не могла пом’якше їх зробити?” Сталася між нами суперечка. А потім він просто взяв і викинув усі мої котлети.

Тоді я й прийняла перше доленосне рішення. Я почала частіше купувати готову їжу або хоча б мінімально полегшувати готування – наприклад, використовувати вже прокручений фарш. Подумала: якщо вже у Ігоря претензії, то краще не до мене, а до магазину.

Трохи пізніше я почала рідше прибирати в будинку. Якщо одяг залишився десь лежати або не витерта пилюку на шафах, нічого. Потім перестала бігати до магазину по дрібницях. Потрібен чоловікові чи доньці йогурт – самі сходять та куплять.

Дочка була вже підлітком і багато в чому мене розуміла. А ось чоловік став дедалі частіше ображатися та влаштовувати сцени.

А коли Злата закінчувала школу, я дізналася стільки всього про чоловіка, що волосся дибки встало. Чоловік зраджував і витрачав частину зарплати на дорогі подарунки коханці. Мені ж потім казав, що я нерозумно витрачаю його гроші.

Майже всю їжу, яку я готувала йому на роботу, часом ночами, бо вдень не встигала, він згодовував колегам і вони дуже хвалили мої страви.

Вишенькою на торті став той факт, що на роботі останні кілька років чоловік і не втомлювався зовсім. Він займався ремонтом, і я випадково дізналася, що в них замовлень поменшало. І весь цей час вони з бригадою сиділи ляси точили та каву пили.

Перед розлученням Ігор встиг пред’явити мені купу претензій: що я мало готувала, погано прибирала, надто багато часу приділяла дитині, а не йому і таке інше.

І я раптом зрозуміла, що за всі ті жертви, на які я йшла стільки років, не здобула ні грама подяки. Дочка виросла і почала жити своїм життям. Чоловік пішов, не сказавши дякую. А я залишилася без роботи, без дозвілля, без друзів і сил.

У цей момент я остаточно махнула на все. У 40 з лишком років я нарешті почала жити для себе. Більше жодних нехтувань своїми бажаннями заради інших.

Якщо я чимось зайнята, а доньці треба приготувати обід, може сама впоратися. Зрештою, макарони та сосиски готуються швидко.

Я більше не начищаю будинок щотижня мало не з хлоркою. Мені байдуже, якщо якісь речі не встигну вчасно випрати – у шафі лежить купа інших. Я можу обійтися напівфабрикатами, якщо відчуваю, що нема сил готувати повноцінну страву.

І мені стало так добре! Я нарешті відчула себе жінкою: почала частіше робити макіяж, ходити на шопінг, сидіти з подругами чи донькою у кафе. Нарешті знайшла час на хобі і вивчення чогось нового.

З моменту мого розлучення минуло 5 років. Дочка вже закінчила інститут, працює, але й досі живе зі мною. І парадокс: вона не стала пред’являти мені претензії, коли я перестала присвячувати сімейним справам і в тому числі їй кожну секунду свого життя.

А одного разу дочка сказала дещо, що змусило мене замислитися:

– Мамо, тобі вже стільки років, що ти можеш дозволити собі любити себе найбільше. Ти досить дбала про всіх і зараз маєш право думати про себе насамперед. Я отримала премію і купила тобі квиток в Париж! Летиш за два тижні, я з знаю що це твоя мрія!

Джерело