Настя повернулася з роботи раніше, ніж зазвичай. Її начальник відпустив усіх раніше, святкуючи свій день народження. Відчинивши двері своїм ключем, вона почула голоси з кухні. Дмитро, її чоловік, розмовляв з мамою, Ангеліною Петрівною. Настя швидко збагнула, що вони говорять про неї. «Цікаво,» – подумала вона і вирішила зачекати. Вона тихо підійшла до дверей кухні й почала прислухатися до розмови. Те, що Настя почула, її приголомшило. Вона ніколи не очікувала такого повороту подій.

***

Настя стояла біля плити, помішуючи борщ, коли пролунав дзвінок у двері.

— Дивно, — подумала вона. — Невже Діма прийшов раніше?

Витерши руки об фартух, вона поспішила до коридору. Відчинивши двері, Настя застигла в подиві.

— Ну ось, Насте, я приїхала до вас на тиждень, — з порога оголосила Ангеліна Петрівна, безцеремонно втягаючи в квартиру величезну валізу.

Настя завмерла, не вірячи своїм очам. У голові майнула думка: «Боже, тільки не це!» Вона спробувала заспокоїтись і видушила з себе усмішку.

— Ангеліно Петрівно, який… сюрприз. Ви б хоч попередили…

Але свекруха вже пройшла до кухні, залишивши валізу посеред коридору.

— А чого попереджати? Я ж не в гості, а до рідного сина приїхала, — відмахнулася вона, уважно оглядаючи кухню. — Ой, Насте, а скільки тут пилу! Чому не прибралася?

Настя стиснула кулаки, відчуваючи, як роздратування закипає в ній. Адже тільки вчора вона ввечері все чистила, готуючись до зустрічі з подругами. А тепер замість приємних посиденьок — непрохана гостя на цілий тиждень!

— Ангеліно Петрівно, я весь вечір прибирала. У нас були інші плани…

— Які ще плани? — відмахнулася свекруха. — Нічого, скасуєш. Я ось борщ зварю, Дмитро з роботи прийде — буде радий.

Настя кинула погляд на плиту, де вже кипів її борщ. «Ну добре, – подумала вона, – може, обійдеться. Тиждень — це не так довго.»

Проте, чим більше проходило часу, тим сильніше Настя розуміла, як вона помилялася. Ангеліна Петрівна, здавалося, вирішила перевлаштувати всю квартиру на свій лад.

Наступного ранку, свекруха вже командувала:

— Насте, а чому фіранки так висять? Треба їх перечепити.

— Вони нормально висять, мені подобається, — спробувала заперечити Настя.

— Ох, дитино, — похитала головою Ангеліна Петрівна, — ти ж зовсім не маєш смаку! Давай, я покажу, як треба.

І перш ніж Настя встигла щось відповісти, свекруха вже зняла штори та почала їх перевішувати.

Ввечері, коли Дмитро повернувся додому, Настя спробувала поговорити з ним.

— Дмитро, ну скільки це може тривати? — обурювалася вона пошепки на кухні. — Твоя мама все перевертає в домі! Може, ти натякнеш їй, що пора додому?

Дмитро знизав плечима:

— Що я можу зробити? Це ж мама. Вона скучила за нами…

Настя зітхнула. Їй на мить пригадалося їхнє перше знайомство з Дімою в університетській їдальні. Вона випадково пролила на нього компот, але він не розсердився, а лише розсміявся та запросив на каву. Вони швидко закохалися, з’їхалися й одружилися. Настя була на сьомому небі від щастя, адже Дмитро здавався ідеальним чоловіком: уважним, турботливим і симпатичним.

Перші тривожні знаки Настя старанно ігнорувала. «Ну, подумаєш, він не допомагає по дому — втомлюється на роботі,» — виправдовувала вона чоловіка. Але з часом стало ясно: це була не просто втома, і вона не могла більше миритися з постійним втручанням свекрухи.

Коли ввечері свекруха почала висловлювати свої думки про Настин одяг, терпіння молодої жінки остаточно вичерпалося. Вона відчувала, що вже не може продовжувати цю гру, й вирішила, що час діяти інакше.

***

Зрозумівши, що її сімейне життя стрімко змінюється, Настя ухвалила непросте рішення. Вона зібрала речі Дмитра та його мами й залишила записку:

«Дмитре, ми більше не можемо так жити. Я йду. Бажаю вам щастя разом.»

Тепер, сидячи в тиші квартири, Настя раптом зрозуміла, що вперше за довгий час почувається вільною. Вона обрала себе і свою свободу, відмовившись жити за чужими правилами.

КІНЕЦЬ.