— Як на мене, так нікуди не годиться такий чоловік і батько, – каже Марина про другу половину своєї рідної сестри.

– Ні заробити, ні допомогти, яка там стіна кам’яна.
— Ну так, судячи з твоїх розповідей, сама Соня його утискає, так не можна, – каже подруга.

– На твоєму весіллі мало не до бійки дійшло, я ж пам’ятаю, як їх усією ріднею розбороняли.

— О! Соня – це окрема тема. Вона спочатку скаржиться, просить поради, просить якось вплинути на чоловіка, звертається по допомогу до всіх і кожного, розповідає такі речі, що волосся дибки стає.

Але потім живе з ним. І найголовніше, вона не тільки з ним продовжує жити, вона ще й плюнути в очі готова тому, хто про її Ігоря слово погане посміє сказати. Буває до дурості, сидить і голосить, як він їй набрид, дістав, який він нікчемний чоловік, а спробуй, скажи, що він поганий! Заводиться тут же.

— Хто йолоп? Мій чоловік йолоп? Та ти на себе подивися, на свого чоловіка глянь. Та таких, як мій Ігор, ще пошукати! Хто говорив? Я говорила? Я маю право, я – дружина. А ти про свого чоловіка так висловлюйся, а мого чіпати не смій, – кидається на захист коханого Соня.

Ігорю, чоловікові старшої сестри Марини, зараз 39 років, у них із Сонею квартира в іпотеці та двоє дітей. Старший навчається в 7-му класі, молодшій до школи тільки цієї осені. Вибір другої половини свого часу здивував і маму сестер, і Марину.

— Цей Ігор навчався в нашій школі, я його чудово пам’ятаю і за навчанням, і за спільними знайомими, у мене із сестрою різниця всього 2 роки. Так от, він був завжди поганим прикладом для всіх. Навчався дуже погано, вічно влипав у якісь сумнівні історії, захоплювався якимись забороненими речовинами, і ось, після інституту Соня його додому привела: з батьками знайомитися. Мама потім ліки флаконами ковтала, але Соня стояла на своєму: люблю, не можу.

Наступного дня після весілля сестра Марини, яка зняла квартиру зі своїм новоспеченим чоловіком, прибігла до батьків у сльозах: допоможіть, він на мене руку підняв , він не притомний.

— У нас батько тоді був ще живий і здоровий, поїхав туди зі своїми племінниками, розбиратися. Зятя вже й слід прохолов, тоді вони вирішили зібрати речі Соньки, щоб її додому привезти. А вона їх вигнала: «Нікуди не поїду, чіпати мого Ігоря не смійте, засуджу», – згадує Марина. – Ну що залишалося робити? Вони поїхали, але скільки таких разів було!

— А навіщо вони потім ще їхали з ним розбиратися? Адже знали, що в них такий стиль життя, ігрища такі, любовні?
— А як не поїхати, вона то вся в сльозах дзвонить, то прибіжить тоді ще з немовлям і синцем на всю руку? Батькові вона донька рідна, – відповідає Марина. – Згодом, щоправда, у них стало тихіше, Ігор мало не сів за ці речовини, зав’язав, але він же постійно щось нове знаходить.

Чоловік Софії зібрав усі погані звички і всі неналежні сімейній людині заняття, які тільки є. Пізніше почалися проблеми з печінкою – зав’язав.

— Але тут же почав грати. То в автоматах, то на якійсь квартирі збиралися, то по інтернету своє везіння випробовував, то гроші в Соні витягне, то в нас із чоловіком позичить, то в тещі. Уявляєш, приходить і розповідає, що Соня із сином у лікарню потрапила, терміново потрібні ліки, яких у лікарні немає. Казкар. А як не повірити, коли на ньому обличчя немає? Даєш гроші, збираєшся в лікарню терміново їхати, а тут сестра дзвонить, щоб поскаржитися на чоловіка, який, здається, знову винен грошей, програвся.

— Страх просто!
— Жах – не те слово. Ніколи не знаєш, що чекати від нього. Мама одного разу просто збожеволіла після її розповіді і сліз і сказала, що вона заявить на нього, він її обдурив тоді і витягнув досить велику суму. Так миттю, на очах у Соні сльози висохли: «Якщо так зробиш, то ти мені більше не мати», – хитає Марина головою.

— Твоя сестра ще й дитину йому другу подарувати примудрилася, навіщо?

— А в них був світлий проміжок, – сміється Марина. – Борги роздали, після того, як Ігорю хтось дуже добре дав прочухана і він з грою зав’язав, сидів удома, лікувався, ну і зробили доньку. Тож зараз, можна сказати, життя в них ідеальне.

— Як ідеальне, якщо він не працює вже рік, ти казала?

— А ось так, можна подумати, що він раніше працював. Не працює, Соня плаче, тягне іпотеку і двох дітей, але від Ігоря – руки геть.

Коли старшій дитині Соні та Ігоря виповнилося 5 років, сестри отримали невеликий спадок від бабусі. Гроші розділили, і та, й інша вклалися в нерухомість. Марина, яка тільки-тільки тоді вийшла заміж, разом із чоловіком іпотеку вже закрила. Соня платить досі.

І неодноразово опинялася під загрозою того, що банк квартиру відбере.

Виручали невдалу сімейку родичі, щоправда, жодного разу не почули від Соні жодної подяки за це. Півроку вже мати сестер не спілкується зі старшою дочкою взагалі, старший онук бігає до бабусі сам, а молодшу онуку вона не бачила. Причина та сама – зять.

— Плакала вкотре і на чоловіка скаржилася, а мама взяла й порадила, щоб розлучалася і все. Мовляв, вона допоможе з дітьми. Скільки можна працювати на двох роботах і обслуговувати свого ідіота. Ну й почалося. Наговорила вона тоді мамі всього і багато. А головне, буквально за кілька днів до цього мама знову їх з іпотекою виручала, ти б не образилася?

— Ну ж ви її вже знаєте, навіщо ведетеся на її сльози і скарги?
— Ну ось, здається, і мама більше не поведеться. Ти мені інше скажи, невже це кохання? От як можна жити з людиною, яка навіть поваги не гідна? Лаяти її останніми словами. За справу лаяти. А потім кидатися на тих, хто з тобою згоден? Адже жодного доброго слова не можу про чоловіка сестри сказати, а вона живе.

Зустрічали таке? Як же їм бути?..

КІНЕЦЬ.