Спадщина впала на мене, як сніг на голову. Далека родичка поме рла, залишивши мені свій будинок у селі з ділянкою. Ганна Петрівна була двоюрідною сестрою моєї бабусі, вона не була одружена, дітей теж не було.

З родичів найближчою була я. Після nохорону ми з чоловіком з’їздили до цього села, щоб на власні очі поглянути на спадщину.

Будинок був хороший, хоч і відчайдушно потребував ремонту, земля теж виявилася родючою та облагородженою.

Ми з чоловіком розгублено і задумливо сиділи потім і думали, що робити з цим добром.

Дача у нас вже є, і вона значно зручніша, ніж нове майно. Село Ганни Петрівни знаходиться надто далеко, туди їхати в один кінець лише вісім годин.

Продати можна, але вийдуть копійки. Шкода такий будинок та ділянку за такі гроші продавати.

Думали ми, зрештою, так нічого і не придумали.

І ось минуло два місяці, і я натрапила на одну історію в інтернеті, де розповідалося про багатодітну матір, яку чоловік виrнав надвір.

Тепер жінка живе в тісному будинку батьків і не може порозумітися з ними.

Йшлося про село, яке знаходилося по сусідству з тим, де в нас був будинок.

Я порадилася з чоловіком, і ми вирішили зробити добру справу і віддати дім Ганни Петрівни цій сім’ї.

КІНЕЦЬ.