– І чого ти, Маріє, так туди бігаєш? Стелишся перед ними, а вони і так нічого не оцінять, не ті люди, – говорила сестра, яка бачила, як старається Марія, щоб налагодити стосунки з колишньою невісткою, але в неї нічого не виходило.

А Марія мовчала, і робила свою справу. Невістка невісткою, а там її внуки є, от заради них вона і старається. У Ліди характер важкий, сказала вона, що не пустить дітей до бабусі, от бабуся, заради того, щоб їх побачити, сама йде до них.

– Син твій з нею розійшовся, тепер у кожного своє життя, тому змирися. А внуки твої – та вони про тебе і не згадають, – повчала старша сестра Марію.

Марія завжди хотіла мати гарну родину, але з цим питанням у неї ніяк не складалося. Її заміжжя виявилося невдалим і з чоловіком вона розлучилася, не проживши і 5 років.

А потім сама ростила сина. Добре, що хоч сестра рідна жила неподалік, у неї все, дякувати Богу, добре було, тому біля родини сестри Марія з сином і крутилася, бо дуже потребувала родинного тепла.

Коли її єдиний син вирішив одружуватися, Марія і слова не сказала, хоч Ліда їй і не дуже сподобалася. Вона сподівалася, що тепер, нарешті, у неї з’явиться справжня родина.

Та тут на Марію чекав перший неприємний сюрприз – Ліда захотіла вдома жити, з батьками своїми, і Тараса вона до себе забрала. А свекрусі вона м’яко натякнула, що не дуже буде рада бачити її у своєму домі.

Тарас з дружиною постійно лаялися, не раз він приходив до матері ночувати, із словами, що до Ліди він більше не повернеться. Але Марії завжди вдавалося переконати сина не рубати з плеча, бо ж там діти, і заради них треба терпіти.

Якийсь час Марії вдавалося все тулити до купи, але потім Тарас таки пішов від дружини, і не просто пішов, а втік за кордон, не залишивши своїх координат навіть мамі. Лише через одного свого друга передавав час від часу на дітей гроші – такі собі аліменти.

Ліда лютувала, бо не думала, що Тарас таке може втнути, тому і бабусі забороняла бачитися з онуками.

А Марія тоді сама стала ходити до колишньої невістки. Купувала і одяг дітям, і смаколики, і книжки, бувало, що витрачала все до останньої гривні, щоб лише з дітьми побути.

Онук горнувся до бабусі, він був дуже схожим на Тараса. А внучка слухала маму, і бабусю не любила. Та Марія на це не зважала, вона обох дітей любила однаково.

Коли рідна сестра Марії надумала їхати на заробітки в Італію, то і Марію вона покликала з собою.

– Чого тобі тут сидіти? – каже.

– А там ти собі хоч на старість заробиш.

І Марія поїхала, не так заради себе як заради внуків. Якийсь час вона з ними не спілкувалася, але тишком готувала для них сюрприз.

Не було Марії вдома довгих 20 років, зрідка приїжджала тільки у нетривалі відпустки, а коли повернулася додому, то почула звістку, що її внук одружується.

– Чого ти радієш? Та вони тебе навіть на весілля не запросять, – казала сестра.

Але Марія знала своє, запросять чи не запросять – то їхня справа, а привітати онука треба. І подарунок гідний вона приготувала…

Василько таки про бабусю не забув, і всупереч волі матері запросив її до себе на весілля. Сказав, що пам’ятає її доброту, і як вона в дитинстві постійно до них приходила. А на батька він теж зла не тримає, бо в житті буває по-всякому.

Ліда і слова не могла вимовити, коли побачила у себе на подвір’ї колишню свекруху, а коли та витягнула ключі від квартири і подарувала молодятам, вона аж присіла, бо ніяк не чекала такого повороту.

Марія зробила так, як вважала за потрібне, хоч тепер і вислуховує щодня картання сестри. Та вона впевнена, що зробила все правильно.

А яка ваша думка? Як би ви вчинили на місці Марії?

Джерело