– Ну що, Галино, як у тебе справи? Бачу, що груша у тебе в цьому році рясно зродила, а ти ж хотіла її зрубати, – каже сусідка.

Галина глянула на деревце, гілки якого вгиналися від плодів, і сумно сказала:

– Ага, бувають такі дива. Вона ж вже кілька років не родила, а тут наче щось відчула.

– А може, це знак? – загадково сказала тітка Орися, і вже наперед попередила, що як тільки груші достигнуть, то вона обов’язково, як колись, набере собі відерко-два, бо таких добрих груш ні у кого немає.

Сусідка поговорила і пішла у своїх справах, бо в селі завжди багато роботи, а Галина сіла під розлогим деревом, і розплакалася. Спогади нахлинули на неї такою хвилею, що вона не змогла стриматися.

Люди кажуть, що в село Матвій повернувся. Вона сама особисто його ще не бачила, але родичка, яка живе неподалік від нього, відразу зателефонувала, щоб повідомити цікаву новину.

Цю грушу посадив Матвій, як вони одружилися і прийшли жити на це подвір’я. Кохала Галина його дуже, та й він відповідав їй взаємністю. Мріяла молода пара про щасливе сімейне життя, про діточок. От тільки минав час, а діти у них чомусь не з’являлися.

До яких лікарів лише не зверталося подружжя, але нічого не допомагало. Ті лише розводили руками, мовляв, видимих причин немає, чекайте.

Та, не зважаючи ні на шо, Галина з Матвієм дуже добре між собою ладнали, він її інакше як Галинкою не кликав, а вона з повагою і любов’ю називала його батьком, бо відчувала величезну любов і підтримку від свого чоловіка.

А якось надумав Матвій спробувати поїхати з іншими чоловіками на заробітки. Обіцяли хорошу зарплату, а вони з Галиною мріяли про новий будинок, тож порадившись з дружиною, він поїхав. Звідкіля ж вони знали, що ці заробітки розлучать їх назавжди. А якщо точніше, то не заробітки, а людська заздрість.

Була у Галини подруга Ольга, її чоловік теж їздив на заробітки разом з Матвієм. Жили вони не дуже добре, Ольга знала, що чоловік їй там зраджує, і боялася, що він от-от піде від неї.

А одного разу вона прийшла до Галини і так, легенько натякнула, що її Матвій на чужині іншу має, навіть ім’я розлучниці назвала, ніби то її чоловік їй про це розповідав.

– А що, Галинко, ти маєш його зрозуміти. Він дітей хоче, а ти не можеш йому подарувати спадкоємця, – стала співчутливо говорити Ольга.

Для Галини ця тема була настільки болючою, що вона навіть не розібралася ні в чому, а відразу повірила словам Ольги. Так що коли чоловік приїхав додому, на нього вже чекали зібрані валізи. Щось пояснити він не міг, бо Галина не дала йому такого шансу.

Невдовзі і від Ольги пішов чоловік. Вона тоді гірко плакала, казала, що не розуміє, за що їй таке випробування, адже вона любила свого чоловіка, все йому пробачала, а він так підло з нею вчинив.

Через кілька років чоловік Ольги йшов по селі, і випадково зустрів Галину.

– Даремно, Галино, ти так повелася з Матвієм. Не було там у нього нікого, я то точно знаю. Я завинив перед своєю Ольгою, а він перед тобою – ні, – сказав і пішов. А Галину немов хто холодною водою облив, бо зрозуміла, яку помилку зробила.

Не було Матвія в селі кілька років, вона навіть не знала його номера, щоб йому подзвонити. А тут він приїхав. Галина набралася сміливості і пішла першою просити в нього пробачення.

А він наче весь цей час чекав цієї зустрічі, бо жодним словом не став картати її, а лише сказав: “Моя Галинка прийшла”.

Було Матвію і Галині уже за сорок, коли у них народився первісток. А через рік і другого спадкоємця Галина чоловікові подарувала. Бо діти – то радість і Боже благословення.

А грушу вона теж зрізати не буде, нехай родить рясно, скільки їй буде відміряно. Інколи, дива трапляються саме тоді, коли вже перестаєш на них чекати.

Джерело