Моя невістка вічно чимось незадоволена. Хто б що не зробив, їй завжди буде мало, вона завжди знайде привід причепитися та обов’язково вставить якусь шпильку. А як вона при цьому на тебе подивиться, від одного погляду страшно стає. Я синові навіть іноді співчуваю.

Ірина вважає, що чомусь усі довкола мають їй у чомусь допомагати. Коли щось йде не так, як вона хоче, вона звинувачує в цьому всіх довкола і намагається всіма правдами та неправдами досягти свого.

Наприклад, ситуація з їхнім весіллям. Мій син запропонував Ірині вийти за нього заміж ще, коли тільки починав будувати свою кар’єру. Жодних накопичень у нього не було, а Ірина хотіла розкішне весілля.

– Весілля – це подія всього життя. Я змалку мріяла про те, щоб цей день був казковим. Так воно і буде, – заявила вона, коли син запропонував їй просто розписатися і посидіти в кафе з близькими родичами, а не влаштовувати пишну урочистість.

Як я вже сказала, у сина накопичень не було, кредит на весілля він брати не збирався. Йому б ніхто його і не дав, оскільки він заробляв тоді ще дуже мало і працював на новому місці зовсім недовго.

Ми з чоловіком живемо добре, не шикуємо, але й не бідуємо. У нас така позиція, що дорослі діти повинні самі пробивати собі доріжку в життя, а батьки лише можуть допомагати по можливості.

Коли ми мали можливість, ми купили сину невелику однокімнатну квартиру. Тоді ж ми відкладали гроші й займалися будівництвом свого будинку, тому зайвих грошей в нас не було.

Син прийшов до нас і попросив грошей на весілля. Ми з батьком порадилися і вирішили, що можемо виділити лише невелику суму, але Ірині цього було мало.

Не знаю, що вона там наплела своїм батькам, але ті взяли в банку кредит і повністю сплатили всі запити своєї улюбленої дочки. Кредит, до речі, вони виплачують і досі.

Питання з житлом у молодих було вирішено. Вони стали жити у квартирі мого сина.

Після весілля Ірині закортіло поїхати у медовий місяць. Добре, що в них були на це гроші, які дарували їм на весіллі. Син озвучив нам суму, яку вони витратили за два тижні відпустки. Я ледь не подавилася чаєм, коли почула ці страшні цифри.

– Просто Іра хотіла відпочити та не відмовляти собі ні в чому. У нас же медовий місяць, – почав виправдовуватися син.

Я йому сказала, що тепер це тільки їхня справа, але апетити у його дружини великі. Я думала, що на цьому Ірина зупиниться, але потім їй на думку спала нова ідея.

– Ми плануємо в найближчому майбутньому завести дітей, тому нам потрібна більша квартира, – заявила вона.

Двокімнатна квартира Ірину не влаштовувала, вона замахнулася одразу на трикімнатну. Мій син вже отримав на роботі хорошу посаду та велику зарплату, але цього було ще мало, щоб задовольнити запити дружини.

Молоді мали невеликі накопичення, а батьки Ірини продали свою дачу і віддали всі гроші з продажу своїй улюбленій доньці. Син продав свою однокімнатну. Таким чином вони назбирали на трикімнатну квартиру, але на ремонт і нові меблі їм грошей вже не вистачило.

Гроші на ремонт синові позичив його добрий друг, але питання з меблями все ще було не вирішено.

Ми з чоловіком на той час вже переїхали у новий будинок, але меблі в нас були не нові, а з нашої старої квартири. Відразу скажу, що всі меблі у нас були дорогі та у відмінному стані, ми все робили на замовлення у прекрасних майстрів.

Перший час ми вирішили жити зі старими меблями, а потім згодом усе оновити. Я запропонувала синові забрати наші старі меблі собі, а ми якраз купили б нові. Я віддала б їм і техніку для кухні, там все було в кращому вигляді.

Мені здавалося, що так буде добре всім, адже вони ще не скоро зможуть дозволити собі такі дорогі покупки. Син був радий і вдячний, ось тільки Ірина знову була незадоволена.

Ірина заявила, що я могла б купити їм нові меблі, а не віддавати їм у нову квартиру всілякий мотлох. Чи бачите, якби у її матері були гроші, вона б їм неодмінно все нове купила, а не віддавала старість у нову квартиру.

Хотіла зробити добру справу, а замість подяки тільки закиди вислуховую. Хотіла вже виставити свої меблі на продаж, та рука не піднімається. Адже знаю, що син із невісткою на надувному матраці сплять, а на кухні у них з меблів тільки стіл та два стільці.

– Я не вибаглива. Просто, у нашому випадку, нові меблі – це необхідність, а у вашому – непотрібна забаганка, – сказала мені Ірина.

З одного боку, я розумію, що вона ще той маніпулятор, а з іншого боку, мені теж хочеться допомогти молодим, адже зараз є така можливість. Але тоді мені доведеться відкласти покупку нових меблів у будинок, а я так давно хотіла світлу кухню та нову вітальню.

Навіть придивилась вже все, що хотіла собі купити. У молодих часу більше, ніж у нас, вони ще встигнуть собі заробити, а нам хочеться просто встигнути пожити на своє задоволення. Як ви вважаєте, чи варто знехтувати своїми бажаннями заради бажань дітей?

КІНЕЦЬ.