– Мамо, вибач, але як ви з татом плануєте розпорядитися спадщиною? – Запитала Ірина, коли в черговий раз приїхала до батьків.

– Ну, нашою з вами квартирою. Адже вам далеко за сімдесят. Добре було б це питання вирішити заздалегідь.

– Ти що ж, чекаєш, щоб нас швидше не стало?

– Навіщо ти так? Я про це навіть не думаю, – зніяковіла Ірина, – просто не хочу, щоб потім у нас із Сергієм зіпсувалися стосунки. Все-таки він мій єдиний брат.

– З чого їм псуватися, вашим стосункам? – З помітним невдоволенням відповіла мати, – четверта частина квартири й так Сергію належить, а нашу частину навпіл поділіть. Ось і все.

– А як так вийшло? Чому в мене частини нема?

– Так ти ж виписалася, коли вчитися виїжджала. А там приватизацію оголосили. Ось Сергійко і став власником. Хіба я не казала тобі?

– Не казала.

– Отже, забула. Стільки років минуло.

– Мам, але ж це несправедливо!

– Чому? Усе законно. Та не хвилюйся ти так. Прийде час – брат тебе не скривдить.

– А якщо скривдить?

– Як? Половина нашої частки – твоя за законом. Я точно знаю.

– У житті всяке буває, мамо. Дивись: нас двоє, а на батьківську квартиру вже різні права. Хто знає, як потім все обернеться? Краще б ви заповіт оформили.

– Не довіряєш братові? А я синові – довіряю! І жодних заповітів не писатиму. Самі розберетеся. Ви ж не діти, зрештою, сиві вже.

– Це твоє остаточне рішення? – Було видно, що Ірина сильно розлютилася.

– Остаточне.

– Тоді знай: якщо Сергій не поступить по совісті, я позиватися до нього не буду. Просто викреслю зі свого життя. І у цьому буде ваша вина!

– Ой, налякала! – Вигукнула мати, – живих батьків ховаєш, а про совість міркуєш. І не соромно тобі?

Для Ірини це було вже надто. Вона мовчки встала, зібралася і пішла, не прощаючись. Прикро було до сліз.

… Вона поїхала з батьківського будинку одразу після школи – вступила в столичний інститут. І так: виписалася з квартири, бо треба було прописатись у гуртожитку.

Після навчання поїхала за розподілом, там вийшла заміж. У чоловіка була однокімнатна квартира, що дісталася від бабусі.

Там родина і жила, доки не підросли діти – син та дочка – близнюки.

В одній кімнаті стало зовсім тісно. Ось тоді подружжя й вирішило продати квартиру, переїхати до рідного міста Ірини, й там придбати більше житло.

Чому? Все просто: мама Ірини постійно скаржилася на здоров’я, тато – нещодавно переніс інфаркт. Ірина тоді їздила до них цілий місяць, виходжувала батька.

Тепер вона дуже переживала, що не може бувати у батьків так часто, як хотілося б, і чоловік, бачачи її страждання, пішов їй на зустріч.

Гроші на купівлю квартири були: за свою взяли непогану суму, накопичували не один рік, та батьки чоловіка допомогли.

Поки шукали слушний варіант, натрапили на оголошення про продаж половини приватного будинку.

З’їздили, подивилися. Все дуже сподобалося: будинок міцний, просторий, часткові зручності, шматочок землі – підмога знову ж таки. Свіже повітря. Крім того – школа зовсім поряд, ринок недалеко.

Словом, зупинилися на цьому варіанті. І жодного разу не пошкодували про це. Жили добре, чудово ладнали із сусідами.

І питання з батьками вирішилося. Тепер Ірина була у них частіше. А влітку, так зовсім забирала до себе: на сонечку посидіти, свіжою зеленню імунітет підняти.

Брат, а він молодший за Ірину на сім років, увесь цей час жив за кордоном.

Приїжджав раз на рік, а то й на два. І, звісно, ​​батьки сприймали його появу, як свято. Чекали, мріяли, що колись він повернеться назовсім, житиме поряд.

І намріяли…

Син розлучився з дружиною і повернувся до рідного міста, залишивши її та сина під опікою нового шанувальника. Приземлятися у батьків не став – винайняв квартиру.

Через три роки знову одружився. Його обраниця мала доньку від першого шлюбу, яку Сергій одразу прийняв за дочку.

Тепер він жив у квартирі дружини. У батьків бував рідко: звик перебувати на відстані. З сестрою спілкувався, коли стикався з нею у батька з матір’ю. Так і жили.

А зовсім недавно перед очима Ірини розгорнулася трагедія, яка трапилася у родині її найближчої подруги. Рідні сестри, які до цього були не розлий вода, ніяк не могли поділити квартиру батьків.

Ось начебто все ясно: ділити треба навпіл. Але одна з них постійно знаходила причини, через які більша частина батьківського дому повинна належати саме їй.

У результаті: сестри посварилися геть-чисто. І не лише вони. Їхні діти перестали спілкуватися. Чоловіки стали недругами.

Тепер усі вони шукали способи, як сильніше нашкодити протилежній стороні, і не лише щодо цієї злощасної квартири. У хід пішли секрети, які сестри довіряли одна одній.

Ось тоді Ірина й замислилась. Якщо найближчі сестри стали ворогами через спадщину, то чого чекати їй? Адже вони з братом майже не спілкуються.

Саме тому вона вирішила поговорити з матір’ю про заповіт. І поговорила. Розмова закінчилася сваркою, і призвела до неприємних наслідків.

Сама Ірина наступного дня відійшла, подзвонила матері дізнатися про її здоров’я, але та не стала з нею розмовляти. Точніше, кинула у відповідь:

– Не дочекаєшся! – І поклала слухавку.

Ірина поїхала до батьків, але їх не було вдома. Тоді вона зателефонувала братові й той відповів, що тато з мамою захотіли в нього погостювати. Вперше за останні кілька років!

Потім Ірина неодноразово дзвонила мамі, але та жодного разу з нею до ладу не поговорила – вдавала себе зайнятою.

На день Матері Ірина з сім’єю хотіли привітати маму зі святом, посидіти за святковим столом, Ірина за звичкою приготувала вдома кілька святкових страв, але несподівано зателефонував брат і сказав, щоб вони не приїжджали.

– Ти не хвилюйся ми вже всі тут, привітаємо маму, як годиться. І від вас також.

– Хто це всі? – тільки й спитала Ірина.

– Я, моя дружина, дочка, та її хлопець. Ти щось маєш проти?

– Ні, просто дивно якось: чому я не можу відвідати маму на свято? Твоя дочка з її молодим чоловіком нашим батькам – ніхто. В них рідні онуки є.

– Ну, не хоче вона тебе бачити! – Вибухнув Сергій, – для тебе це новина? Сама полізла з цією спадщиною! Хто тебе просив?

– Забула з тобою порадитись…

– Дуже дарма. Я б тебе відмовив…

– Невже? Дивись, як ви зблизилися після розмови. Тепер будете дружити проти мене?

– Сама винна! Вони, до речі, завдяки тобі таки збираються заповіт оформляти.

– Схаменулися?

Сергій посміхнувся:

– На мене заповіт. Хочуть свою частку мені віддати. Ти ж їм продемонструвала своє безкорисливе кохання…

– Чудово!

Ірина перервала розмову.

Більше вона ні братові, ні батькам не дзвонила. Довго. Майже рік. Як там у них розвивалися події, вона не знала.

Поки Сергій не повідомив, що у батька трапився другий інфаркт, а мама на цьому ґрунті злягла…

– Їм потрібний догляд, сподіваюся, ти це розумієш, – сказав брат.

– Ось і доглядайте, – озвалася Ірина, – я все це вже проходила, коли тато хворів перший раз. Тепер твоя черга.

– Знущаєшся?

– Навіть у думках не було, братику. Це абсолютно нормально – дбати про батьків.

– Але я працюю!

– І що? У тебе є дружина, дочка доросла. Впораєтесь. А ні – доглядальницю наймеш…

– А ти?! Ти навіть не відвідаєш батька?

– Чому? Сьогодні ж з’їжджу в лікарню, чогось відвезу.

– А до мами?

– І до мами заїду. Тільки зваж: виходжувати й лікувати їх будеш ти. Ти ж у них улюблений син, спадкоємець! Ось і порайся. Якщо грошей немає – звертайся. Допоможу…

Ірина справді відвідала батька та матір. Була в кожного хвилин десять-п’ятнадцять. Все це виглядало, як черговий візит. Вона це розуміла, але вдіяти з собою нічого не могла. Образа міцно тримала її серце у своїх руках.

І справа була зовсім не у квартирі чи грошах, які можна було отримати за свою частку. Справа була у справедливості. Так принаймні вважала Ірина.

Через тиждень батька не стало. Мати пережила його лише на два тижні.

Сергій вступив у спадок. Один. Ірина оскаржувати заповіт не стала. Брат і сестра не спілкуються.

Зате сім’я Ірини має велику радість! Сусіди переїхали жити до дітей. Свою половину будинку запропонували їм за цілком прийнятну ціну, і навіть погодилися на розстрочку.

Тож тепер весь будинок у повному їх розпорядженні. Залишилося жити, та радуватися! Але іноді Ірину спіткають спогади про ту розмову з матір’ю.

Як можна було, так її перекрутити, і зробити такі бридкі висновки? Вона вважає матір повністю винною у цій ситуації зі спадком, та розбратом між нею та братом! А ви що скажете з цього приводу?

КІНЕЦЬ.