Тато вкотре прогнувся під інтереси своєї дружини та підселив до мене у квартиру свою падчерку. Дівчина нечупара, ледарка та істеричка, не дивно, що її матуся постаралася сплавити улюблене чадо зі своєї квартири.

А що мені робити? Вона не платить комуналку, розводить безлад і постійно наривається на скандали. Батько робити нічого не хоче, каже, щоб ми розбиралися самі. Ну не бити ж мені її, зрештою! А слів вона не розуміє.

Мої батьки розлучилися дуже давно, я навіть не пам’ятаю тих часів, коли вони мешкали разом. Тато у мене з’являвся на свята і щомісяця виконував батьківський обов’язок телефоном, цікавлячись, як у мене життя. Але щодо аліментів до нього нарікань не було, тут навіть мама, яка його не дуже любила, цей момент не заперечувала.

Ми з мамою після розлучення стали жити з бабусею, маминою мамою. Вона любила і практикувала випити міцненького, але хоча б не йшла в запої та працювала.

А ще був дядько, котрий теж пив, але ще й примудрявся не працювати. Він взагалі жив “вахтовим методом” – два роки пив, потім два роки сидів за ґратами.

Прибиранням займалися тільки ми з мамою. Намагалися, щоб квартира не перетворилася на сарай остаточно. Намагалися тримати в порядку свою кімнату, санвузол та кухню.

Бабуся з дядьком прибиранням своїх кімнат не морочилися, та й загальну територію прибирати не поспішали. Жилось у такій атмосфері не дуже.

Після розлучення тато пішов спочатку до однієї, потім до іншої, і вже коли мені було п’ятнадцять років, зійшовся зі своєю Світланою. Бабуся по батькові всі ці його амурні пересування не схвалювала, тож тато з нею і не жив.

Натомість бабуся добре ставилася до мене. Я часто залишалася у неї ночувати, коли мама працювала у нічну зміну. Бабуся мене шкодувала і намагалася балувати чимось смачним. Мамі особливо готовити ніколи було, так що ласувати домашньою випічкою я могла тільки у бабусі.

Коли тато зійшовся зі Світланою, у тієї вже була дочка, вона на п’ять років молодша за мене. У свій час у батька була ідея нас подружити, але потім він зрозумів, що займається дурницями. Жодних сестринських почуттів між нами не було і бути не могло. Загалом не розумію, з чого в нього такий заскок тоді стався.

З бабусею тато часто лаявся, їй не подобався його спосіб життя, а йому, що бабуся його повчає. Напевно, на зло батьку бабуся склала ще за життя дарчу на свою частку квартири на мене. Колись вони її приватизували на трьох, але після смерті діда залишилося двоє рівноправних власників.

Тато тоді нічого не сказав бабусі на тему її подарунку мені. Сам він жив у своєї нової дружини та житла особливо не потребував. Я думала, що проблем із житлом у мене не буде.

Бабусі не стало, коли я навчалася на другому курсі. Вона довго хворіла та останні пів року я жила в неї, бо їй вже було важко залишатися самій. Тато допомагав грошима та ліками, але до матері приїжджав рідко, не хотів зайвий раз слухати, як вона повчає його життю.

Той рік був для мене страшним, я втратила відразу двох людей, на яких трималося моє життя. Спочатку не стало бабусі, а за кілька місяців заrинула мама. Я взагалі не уявляю, як пережила тоді два удари поспіль, але якось пережила.

Після того, як мами не стало я переїхала до квартири, частину якої мені віддала бабуся. Жити в кімнаті у квартирі з двома залежними людьми мені не хотілося. Мама хоч якось стримувала свою матір від запоїв, а тут у неї просто зірвало дах. Ще й дядько повернувся вкотре.

Тато проти мого переїзду не заперечував, навіть зголосився перші пів року оплачувати комуналку, доки я не знайду роботу. Я вже була повнолітня, і тато дав ясно зрозуміти, що тягти мене на своїй шиї не збирається.

Я жила спокійно у цій квартирі до двадцяти п’яти років. Працювала, платила комуналку, у батька грошей не просила, повністю забезпечувала себе. І тут як сніг на голову – тато заявився і поставив мене перед фактом, що до мене переїжджає зведена сестра.

Батько дав зрозуміти, що це питання не обговорюється, тому я маю звільнити для неї одну кімнату. Я подумала спочатку, а що це, можливо, і не погано.

Будемо разом платити комуналку, скидатися на продукти та може навіть потоваришуємо. Я чесно намагалася з нею потоваришувати та бути милою. Але дівчина явно не в курсі, що таке добрі манери.

Їй було начхати, сплю я чи ні. Вмикає музику, голосно розмовляє телефоном, коли я відпочиваю, залишає по собі гору посуду в раковині, спустошить холодильник і починає кричати при найменшій спробі з нею конструктивно поговорити – це все було про мою нову сусідку.

На комуналку вона не скидалася, зате могла годинами проводити в душі та забувати вимикати світло в кімнатах. Говорила, що в неї грошей немає, хоча вона й працювала, і казала, що всі питання до тата, це вона про мого тата.

Я не любителька скаржитися, але й мій терпець не безмежний. Але на всі мої докази, що треба відселяти цю особу, тато скривився і порадив мені не згущувати фарби, а постаратися домовлятися із сестрою.

Та яка вона мені сестра! Я розлютилася і заявила батьку, що якщо її не виселить він, то це зроблю я. Зрештою я в цій квартирі теж деякі права маю.

– Не забувай, що там половина квартири моя, тому я сам вирішуватиму, як їй розпоряджатися. А я вирішив, що там житиме дочка Світлани, – жорстко заявив мені він.

У мене просто опускаються руки і я не розумію, що робити далі. В одній квартирі два неадеквати, які заливаються міцними напоями та влаштовують повний безлад, туди не повернешся.

В іншій – скандальна дівчина, яка перетворює квартиру на відстійник і не вміє жити у мирі. А мені куди подітися?

Батьку добре, сплавив “дочку” якомога далі від себе, а далі хоч трава не рости. Ну а що, не на вулиці ж я. А решта його не стосується. Ні те, що я одна комуналку плачу, щоб боргів не було, ні те, що вона мене нервує.

Дякую, тату, я цього не забуду. Навіть коли розберуся з цією проблемою, пам’ятатиму, хто мені її організував. Але спочатку її треба якось вирішити. Але як?

КІНЕЦЬ.