— Коли зустрічалися, нормально все було. Ну або я дзвіночки не помічала, перебуваючи в ейфорії, – розповідає Поліна. – Хоча й відпочивати ми їздили разом і навпіл наречений платити не вимагав.

Поліна нещодавно з’їхала з квартири, яку винаймала із законним чоловіком. Домовитися про розлучення через РАЦС і розподіл невеликих накопичень, які молоді люди встигли зробити за рік і 4 місяці спільного життя на майбутнє житло їй поки що не вдалося.

Чоловік продовжує наполягати на тому, що в їхньої сім’ї є ще всі шанси на щасливе життя, залишається в цій же орендованій однокімнатній квартирі та активно намагається помиритися з дружиною.

А ось Поліна, здається, вже змирилася з тим, що доведеться подавати заяву до суду на розірвання шлюбу і поділ грошей, що лежать на спільному рахунку.

— Навіть якщо й не поверну гроші, то не сильно засмучуся, – каже молода жінка.

– Усе могло бути й набагато гірше. Як гірше? Наприклад, я б була в положенні, зʼявилась би дитина, сиділа б у декреті, терпіла б усе те саме, а можливо, у сто разів гірше. Потім були б нудні тяжби за кожну копійку аліментів, маніпуляції зустрічами з дитиною.

І поділ разом купленої квартири міг би бути. Тож, як то кажуть, можу навіть сказати спасибі за те, що взяв грошима. Хоча ще не взяв, але я не здивуюся, якщо Рома зробить усе, щоб я не побачила жодної копійки.

— Та вже, а як гарно все починалося, – зітхає двоюрідна сестра. – Невже прямо ніяких дзвіночків не було? Ось зовсім?

З Романом Поліна познайомилася через спільних друзів, приємний зовні молодий чоловік виявив симпатію, почав красиво залицятися. Ходили в кіно, в кафе, двічі встигли до реєстрації шлюбу з’їздити у відпустку. Усюди, куди запрошував її Роман, він і розплачувався, хоча Поліна пропонувала на перших порах розділити рахунок навпіл.

— Що я, не чоловік чи що? – ображався молодий чоловік. – Я не можу пригостити свою дівчину? Добре ж ти про мене думаєш!

У відпустку, щоправда, їздили складаючись. Але це й зрозуміло, витрати не порівняти з вечерею в ресторані. Роману в рік реєстрації їхнього шлюбу було 27 років, Поліні 26. Весілля вирішили не грати, оскільки в обох не було свого житла і це питання молоді люди мали намір вирішити в найближчому майбутньому.

До шлюбу разом не жили, оскільки батьки Поліни були категорично проти співжиття, тому перевірити, як воно все буде, не було можливості. Просто зняли однокімнатну квартиру, напередодні одруження перевезли туди речі, відсвяткувавши створення сім’ї в колі найближчих рідних, вирушили жити у свою однокімнатну.

Банкет, до речі, оплачував теж Роман, а Поліна наймала фотографа і купувала собі сукню та інше, щоб мати гідний вигляд на весільних фото.

— Ми обговорювали витрати до реєстрації. І закладали певні суми на харчування, на побутову хімію, на оренду, на особисті потреби кожного, – продовжує Поліна.

– Але все було раціонально, Рома в жах від витрат не приходив. І так, ми обидва сходилися на думці, що треба економити. Такого я точно не очікувала. Адже йшлося не про патологічну економію на всьому, а про елементарну жадібність у тому, що стосувалося моїх витрат.

Перший місяць усе було шоколадно, медовий час усе ж таки. Ще якийсь час минув в ейфорії, а потім і зазвучали ті самі “дзвіночки”, наполегливо, голосно, виснажливо.

— Скільки-скільки? – округлив очі чоловік, коли побачив суму покупок Поліни в інтернет магазині.

– А що ти таке купувала? Труси? Ні фіга собі труси! Три штуки за ціною крила літака? А нічого, що ми економити домовлялися? Ну не можна ж так! Напевно можна було знайти дешевше.

— І не полінувався ж, – усміхається Поліна.

– Полазив по цьому магазину і накидав мені посилань на вироби по 100 гривень. Але я не хочу носити таке, за ціною і якістю, скупий, як кажуть, платить двічі. Мало того, що це неякісний товар, він ще й негарний.

Довести Поліна нічого не змогла. Роман так і залишився в упевненості, про яку красу спідньої білизни може йти мова, коли Поліна одружена і її труси бачить тільки чоловік. Розповідати чоловікові про те, що важливе ще й світовідчуття самої Поліни, виявилося марним.

А далі просто понеслося. Моя стрижка коштує стільки-то? Кошмар! За що такі гроші! Манікюр за 2 тисячі – розорення, можна і вдома, самій. І постійне порівняння: ось він витрачає на своє волосся набагато менші суми. І я могла б теж старатися краще, – злиться Поліна. – Мої креми, мої бальзами для волосся, моя пилочка для нігтів – усе оголошувалося недозволеною для нас розкішшю.

— Ось у нас спільний бюджет, – виносив мозок дружині Роман. – Але якщо відкинути харчування й оренду, то все йде тільки на тебе. Чи не здається, що це несправедливо?

Це марнотратно. Я розумію, що жінці найбільше треба, але не до такої ж міри. У нас усе йде на тебе і ти не бажаєш якось навіть зменшуватися у витратах.

— Не завжди так було, але час від часу тема в різних варіаціях спливала, – каже Поліна.

– А потім я просто зловила себе на думці, що кладу в магазині в пакет щойно куплені речі і відриваю від них цінники. Одразу, просто біля прилавка. А далі що? Я буду брехати чоловікові, що помідори коштували більше і м’ясо, щоб купити собі прокладки улюбленої марки, а не упаковку вати в аптеці?

А ще Поліна у фарбах уявила собі декрет і зважилася на рішучу розмову з Романом. А він… запропонував дружині роздільний бюджет.

— Так буде справедливо і в мене не буде запитань. Хочеш труси за сто тисяч? Купуй, якщо залишилися гроші!

Упаковка вати сумно замаячила в уяві Поліни знову, і вона, болісно продумавши весь наступний день на роботі про долю свого шлюбу, повернулася з роботи і почала збирати речі. Поки вона повернулася до батьків, яким до цього на поведінку чоловіка не скаржилася.

Мама, звісно, плакала, батько сплюнув, назвавши зятя нецензурно, а Роман уже кілька днів наполегливо атакує дружину, намагаючись довести, що це в них просто притирання характерів, що все владнається, вони знайдуть компроміси, що бігти на розлучення через кожну сварку нерозумно.

Треба просто Поліні зрозуміти, що він хоче як краще. Поліна розуміти не хоче.

КІНЕЦЬ.