Був серпень цього року. На носі день народження свекрухи, і чоловік почав перейматися подарунком для коханої мами.

– Гроші дарувати будемо? Скільки?

– Гроші? – Розсердилася я. – Ні! Щоб, як того року вийшло? Вона на гроші збере Христю до школи, а потім піде по родичах, та буде скиглити, що рідний син їй нічого не подарував?

– Хай ниє! Я знаю, що все не так.

– Хочеш? Сам даруй! Мене це не стосується!

Дванадцятого серпня чоловік переказав матері чотири тисячі гривень. Шістнадцятого серпня свекруха написала, що вони з Христею їздили по магазинах.

Наголосила, що на збори до школи витратили чотири з половиною тисячі гривень, треба ще тільки купити рюкзак за п’ятсот гривень. Запитаєте, навіщо ця писанина?

А це, щоб мій благовірний зголосився його купити єдиній молодшій сестрі!

Чоловік потилицю почухав і відправив матір до батька Христини. У нас, даруйте, немає підвалу з грошовим верстатом!

І вже до десятого вересня всі родичі знали, що мій чоловік сволота: подарунок матері не купив, рюкзак сестрі не купив, кинув жалюгідну подачку на збори до школи, і все!

У серпні минулого року історія була один в один! У травні минулого року ми з чоловіком одружилися. Його мати та Христина, їй було вісім років, побували у нас на весіллі.

Свекруха почала мені дзвонити, писати, пропонувати побачитися, Христина у соцмережах та месенджерах мені писала.

Раніше такої активності не було, інколи телефонували. Ні про які подарунки не йшлося. Чоловік нічого не отримував, тільки дзвінки з вітаннями, і сам нічого не дарував.

А у липні минулого року чоловікові написала Христина: так і так, у мами скоро день народження, мама хоче парфуми, Христина накопичила сто гривень, але цього мало. Чоловік вирішив привітати матір.

Дванадцятого серпня свекруха отримала переказ – дві тисячі гривень – на парфуми. Як і хотіла.

Числа п’ятнадцятого, свекруха подзвонила:

– Христинку до школи зібрала, грошей не вистачило, тож парфуми не купила. Та гаразд. Звикла на собі заощаджувати. Спочатку заради тебе, зараз заради Христини.

Твого батька в живих не було, тому не допомагав, а Христі аліменти не платить, живе, ходить по Землі, про доньку не згадує.

Чоловік розтанув. Переказав ще дві тисячі. На парфуми. Що зробила свекруха? Витратила й ці гроші на Христину! А потім побігла по всяких бабках і тітках: ай-яй-яй, син який виріс, матері парфуми не подарував!

Дзвонити не дзвонять, але ми живемо в одному мікрорайоні із сестрою свекрухи. Вона при зустрічах радує родинно-громадською думкою, яка чоловікові нікуди не вперлася.

Зараз жовтень, і я вже попередила чоловіка, що в наступному серпні не маю наміру взагалі нічого слухати ні про подарунки для свекрухи, ні про її дзвінки з ниттям.

Можливо чоловікові подобається, що його виставляють незрозуміло ким? Нехай насолоджується без мене!

І повідомлення Христини про мрії її мами я ігноруватиму! Це свекруху можна якомога далі послати, а дев’ятирічну дитину не пошлеш, шкода її.

На мою думку, якщо хоче чоловік матір привітати, нехай купляє подарунок, бо гроші, як виявилося, йдуть не за призначенням!

Не розумію тільки, навіщо брехати, що син нічого не дарує? Дурня якась! А ви що скажете з цього приводу?

КІНЕЦЬ.