— Мені зараз навіть дивитися на нього гидко, – каже Алла, – як повернулися, то я одразу до мами поїхала і ось уже 2 дні сиджу в неї, додому до чоловіка повертатися не хочеться.

— Розлучатися чи що надумала?

— Ну не знаю, розлучатися в декреті – ідея так собі, аліменти, навіть на мене плюс на дитину – це мало, щоб нормально жити, а не сидіти на шиї в мами. Вона нічого не скаже, звичайно, допоможе, підтримає. Але в мене і старша сестра є, та точно всю балаканину проїсть, що я мамі на голову звалилася, та ще й із дитиною. Чекаю, що чоловік скаже, усвідомлює чи як, – сумно відповідає молода жінка.

Дитині Алли та її чоловіка Костянтина лише рік і 9 місяців, до садочка ще довго, навіть з урахуванням того, що можуть прийняти до дошкільного закладу синочка і у віці «близько 3-х років», приблизно у 2 роки 8 місяців зараз віддають дітей багато хто. Батьки прагнуть заробляти, таке життя.

Заміжня за Костянтином Алла 4 роки, у чоловіка є дошлюбна однокімнатна квартира, куплена батьками. У ній і живуть. У недавніх планах була купівля спільного житла, думали здати однокімнатну в оренду. Алла і так розраховувала вийти з декрету раніше.

— Не можу сказати, що грошей не вистачало, – зітхає Алла, – просто іноді чоловіка мого в декреті “несло”. Багато чоловіків розглядають дружину, яка сидить удома з дитиною, як ледарку. Бідний чоловік надривається, а дружина вдома сидить і тільки їсть і відпочиває.

Костя, наприклад, міг відмовити мені в якійсь покупці, заперечивши її доцільність: «А навіщо тобі ще одні джинси? З дитиною ходиш тільки гуляти і в магазин». Потім, щоправда, одумається, сам прийде і запропонує купити, але справу зроблено – вже неприємно. Та й так, якщо вже хотіли житло купувати, то край виходити з декрету раніше.

У чоловіка Алли досить забезпечена сім’я. І квартиру купили, і живуть не бідують. Костя не явно, але завжди це підкреслював. Виражалося це в здивованих висловлюваннях про сім’ю самої Алли: «Як можна так жити, не уявляю».

Аллу та її старшу сестру виростила одна мама, батько покинув сім’ю мало не за півтора року після появи молодшої дочки. Зарплата у мами завжди була скромна, вона і зараз продовжує працювати, себе забезпечує, а ось дочка з дитиною – вже стануть великою проблемою.

— Мамі після її розлучення допомагала бабуся, – каже Алла, – а нас же двоє було. Але я прямо уявляю, як буде гнобити мене сестра.
— Ну, можливо, і не варто через такі дурниці пороти гарячку й одразу бігти до суду за розлученням? – хитає головою подруга юності, – Мій чоловік у першому декреті теж дивувався, поговорили потім, зрозумів, зрозумів, друга дитина зʼявилася і ніяких розмов на тему грошей взагалі не виникало. А то прямо щоки надував важливо: він єдиний годувальник, обслужіть його, тапочки в зубах принесіть.

Алла не вважає те, що сталося, дрібницею і дурницями. Поведінка чоловіка в її декретній відпустці і його висловлювання не радували вже давно, а випадок на відпочинку просто добив. У Костянтина в Рівному живе тітка і дві двоюрідні сестри. Днями молодша сестра чоловіка виходила заміж.

— Я й не збиралася їхати, – пояснює Алла, – ну куди? А з ким дитину залишити? Чоловік дуже хотів, із сестрою вони дружні були, всі канікули проводили в бабусі. Свекри теж їхали, ну чоловік і подав мені ідею попросити мою маму взяти кілька днів відгулів, посидіти з онуком, відпустивши нас на це весілля.

— Правильно, – погодилася мама, – ти засохла у своєму декреті. Що бачиш? Квартира, дитина, кухня, пралка. І все по колу. Та й не діло це, що чоловік поїде без дружини. Їдьте уже всією сім’єю, за онуком нагляну.

Алла з ентузіазмом почала готуватися, нового вбрання не очікувалося, але після появи малюка її розмір не змінився, дістала ошатну сукню, туфлі. Хотілося не тільки погуляти на урочистості, а й місто подивитися, красиве ж місто.

— На весіллі все було шикарно, – згадує Алла, – для нас, іногородніх гостей, родичі чоловіка зняли недорогий, але комфортний готель, після весілля залишалося ще два дні на огляд визначних пам’яток. А в останній день ми вирішили купити сувеніри.

На весілля з рідних чоловіка не поїхала одна з його тіток, двоюрідний брат, у якого дружина ось-ось мала подарувати йому дитя, і бабуся. В останній день чоловік Алли разом із нею пішли купувати родичам подарунки та сувеніри. Простенькі магнітики були придбані навіть колегам чоловіка і його приятелю. Родичам Костянтин купив більш суттєві презенти.

— Давай щось і моїй мамі купимо, – сказала чоловікові Алла.
— А їй за що? – здивувався чоловік.
— Як це за що? – сторопіла Алла, – Вона ж з нашою дитиною сидить.
— Ааа, – протягнув чоловік, – тоді звісно, треба купити. А ти можеш собі це дозволити? У тебе гроші є?

— Я просто була вбита наповал, – мало не зі сльозами каже Алла, – що поганого моєму чоловікові зробила теща? І він же прекрасно знає, що ніяких інших грошей, крім допомоги, у мене немає. Допомога – крихти, до неї залишався тиждень, усі гроші в нього. І на що я повинна мамі купувати подарунок?

У підсумку Алла мамі купила дешевенький сувенір, оплатила переказом на картку продавця з якихось копійок, які залишалися від допомоги. Чоловік байдуже дивився і не подумав запропонувати дружині грошей. Як здалося Аллі, навіть зі знущанням дивився, її сувенір для мами був трохи дорожчим за магнітик для колег Кості.

— Потім зі свекрами зустрілися, я з ними розмовляла, – каже Алла, – а коли приїхали на вокзал, то я сказала, що скучила за дитиною і поїхала до мами. Чоловік потім дзвонив, питав, де я. Здогадався, гад, коли я відповіла, що в мами поки залишимося, запитав: «Образилася чи що?»

— Зрозумів же, – усміхається подруга.
— Зрозумів, – киває головою Алла, – тільки вибачення не попросив і за нами не приїхав.

Що думаєте? Чи це нормально?

КІНЕЦЬ.