Пенсіонери жили спокійно у своєму маленькому будиночку в селі. Діти навідувалися до них нечасто, адже роз’їхалися по різних областях.

Вони вже давно стали дорослими, а на канікули привозили онуків, щоб порадувати стареньких. Але останнім часом молодший син Данило почав частіше бувати в батьків — майже щовихідних з’являвся у селі.

Ось і цього разу пані Орися готувала вечерю — син попередив, що скоро приїде.

Живе він неподалік, тому як тільки зайде до будинку, відразу сяде за стіл, щоб поїсти домашнього борщу та пампушок. Мати сподівалася, що Неля, його нова дружина, також приїде. Перший шлюб у Данила тривав недовго — молоді не порозумілися.

Невістка виявилася справжньою білоручкою: ні готувати, ні доглядати за домом не хотіла, а лише бігала по магазинах та ресторанах.

Данило скаржився, що доводиться самому готувати та прибирати. Пані Орися навіть надсилала синові домашню їжу автобусом, щоб він не залишився голодним.

– Ой, мамо, який запах! Неможливо втриматись! – сказав Данило, зайшовши до хати, але навіть не обійняв матір, а одразу пішов до столу.

Він попросив добавки, і мати раділа, що його так смакує її їжа. Однак після вечері син навіть не поставив тарілку у мийку.

– Сину, допоможеш по господарству? Зима вже скоро, треба підготуватися. Я вже старий, сокиру ледь тримаю, – звернувся до нього батько, пан Василь.

– Угу, – пробурмотів Данило і пішов до своєї кімнати, де розлігся на дивані й одразу заснув.

– Не буди його, він з дороги втомився. Завтра виспиться і допоможе, – заспокоїла чоловіка Орися.

Але наступного дня Данило прокинувся лише в обід. Не вмившись і не почистивши зуби, він одразу сів за стіл.

– Що там на сніданок?

– Сину, вже обід надворі! Вареники ще доробляю. Поки чекаєш, зроби собі чаю і бутербродів. А ще допоможи батькові. Паркан потрібно полагодити та пофарбувати, – сказала мати.

Данило лише скривився і, натягнувши взуття, вийшов на двір. Проте замість допомагати батькові, ходив туди-сюди садом, поки мати не покликала його на обід.

За столом син почав скаржитися на роботу та дружину. Казав, що Неля не хоче доглядати за домом.

– Ну я ж втомлююся! Хіба важко помити раз ту чашку чи винести сміття? Вона жінка, має бути господинею! – жалівся він.

Після обіду Данило знову пішов спати. А батьки тим часом порались на городі, копали картоплю, годували худобу. Увечері чоловік допомагав дружині з вечерею, бо та вже зовсім без сил.

– Тату, ти що це жіночу роботу виконуєш? І взагалі, я голодний. Щось є перекусити? А ще треба мені додому взяти молока, сметани, пиріжків…

– Сину, більше до нас не приїжджай. Ми тебе любимо, але таких ледачих гостей нам не треба! – вигукнув батько.

Данило навіть не попрощався, швидко зібрав речі й поїхав. З того часу вони не розмовляють, хоча минув уже місяць. Данило досі тримає образу на батьків, бо не зміг у них відпочити.

Хто, на вашу думку, неправий у цій ситуації? А ви часто допомагаєте своїм батькам?

КІНЕЦЬ.