Двадцять років шлюбу, розлучення, порядний, на мій погляд, вчинок: половину спільно нажитої двокімнатної квартири переписала на сина, друга половина залишилася за чоловіком.

Ми з сином після розлучення переїхали до тієї квартири, яка залишилася від моїх батьків. Колишній чоловік не мав іншої нерухомості.

Тоді я вагалася. Хто знає, яким виросте мій син, хто знає, можливо колишній одружиться, наплодить дітей у нашій з ним колишній квартирі. Потім плюнула: чому бути – того не оминути.

Ініціатором розлучення був чоловік. Втомився від шлюбу, втомився від побуту, втомився від сина-підлітка.

Я, якщо чесно, теж якось стомилася сім’ю на собі тягнути: у чоловіка зарплата була вдвічі менша, ніж у мене.

Грошима його ніхто не дорікав, але, як він сам заявив, його це ображало. Хотіла запитати: а що саме йому заважало більше заробляти? Футбол? Хокей? Соцмережі? Але не стала, пес із ним.

Синові, на момент нашого розлучення, було шістнадцять років. Зараз сину двадцять два роки, і я дуже щаслива, що зараз живу спокійно.

Невісточку поважаю, люблю, але на відстані: жити під одним дахом із нею я б не стала. Це було насправді дуже далекоглядно – віддати половину квартири синові. Зараз син і невістка живуть разом із моїм колишнім чоловіком та його дружиною.

Після розлучення колишній чоловік сумував недовго. Вже за тиждень після того, як ми з’їхали, до нього перебралася дочка сусідки, Марина.

Про неї сусідки шепотілися, що вона синя панчоха, сіра миша і стара діва. Про колір панчохи нічого не скажу, порівняння з мишею ніколи не підтримувала, а зі списку старих дів її можна сміливо викреслити – вони одружилися!

Мені все одно, якщо чесно, хто вона, та яка вона. Питання в іншому: від чоловіка тиждень, як з’їхала його родина, а нова баба тут як тут! Сто відсотків, роги в мене були. Але зараз не про це, це справа минула.

Син у свої шістнадцять теж зробив висновки, коли приїхав до батька в гості, а там тітка Марина господарює, рештки наших речей викидає, ремонт планує. Вони посварилися.

Колишній вимагав поважати його даму і ставитись до неї з усією шаною. Син йому відповів, що для поваги та шанування у нього є мама, а на батькових баб він чхати хотів.

Син, після знайомства із сусідкою у її новому амплуа, від спілкування з батьком відмовився. Колишній чоловік, ображений поведінкою дитини, теж не шукав з ним зустрічей. Аліменти платив, бо я позивалася.

Після школи син вступив на заочне, влаштувався працювати, та зробив пропозицію коханій дівчині Поліні.

Поліна мені глибоко симпатична, але жити з нею під одним дахом я не змогла б. Поліна дуже жвава дівчина, за словом у кишеню не лізе, у неї що в голові, те й на язиці.

Молодь вирішила, що орендоване житло їм без потреби, бо є половина квартири. А батько? Як сказав син – буде просто сусідом. Вони б все одно кімнату винаймали, з чужими людьми жили, квартиру не потягли б.

Поліна теж навчається, але на денній, а вечорами підробляє. Чи багато грошей у студентів? Я намагаюся підкидати, але якомога рідше, щоб не звикли.

Батьки Поліни оплачують їй навчання, вважають, що допомагають цим. Невістка з ними згодна.

Мене ніхто не питав, але я теж підтримую сватів: вирішили сплатити доньці освіту – молодці, але утримувати заміжню дочку – перебір.

Це на мою думку, нікому її не нав’язую. Я ось не молодець, бо син сам платить за навчання. Совість не турбує – син справляється.

Мабуть, мій колишній та його дружина Марина не плескали в долоні від щастя, коли їх потіснили щасливі молодята.

Син одразу повідомив батька, що коли вони закінчать навчання, то продаватимуть свою частку. Попередив, що, якщо їм не дадуть спокійно жити, то розмін відбудеться прямо зараз.

Поліна запропонувала графік прибирання загальної території, та попросила звільнити місце на кухні для холодильника та пари шафок.

Марина, про яку всі завжди говорили, що вона сіра миша, почала гидити. То воду перекриє, то холодильник дітей вимкне, то світло вимкне, коли хтось із них у ванній кімнаті.

З найменшого приводу Марина мчала в кімнату до молодят і довбала їх, та верещала від люті: краплі в раковині не витерли, килимок у коридорі не так постелили після миття підлоги, води багато намотали.

Син одного разу батькові попередження про розмін повторив, вдруге повторив, втретє. А потім привів у квартиру чотирьох Аполлонів із місцевого спортзалу, представив їх покупцями.

Поліна дзвонила після цього, реготала: там мій колишній так на свою благовірну кричав, щоб вона всім спокій дала, що стіни тремтіли.

Після наочної демонстрації можливої ​​долі частки сина, колишній чоловік почав до нього підлизуватись: рідні люди, коханий синочку, я з твоєю мамкою розлучився, а не з тобою. Син його далеко послав, та чітко описав їхні стосунки: сусіди по комунальній квартирі, не більше.

Колишній чоловік мені дзвонив кілька разів, вимагав, щоб син із Поліною до мене переїхали. Каже, виростила я морального виродка, який рідного батька ні в що не ставить, а мачусі хамить, якщо та щось запитає.

Ой, зовсім забула. Мати ж у Марини поруч живе. Прибігала пару разів, заступалася за доньку, додому її зазивала, раз зять її кровиночку від загарбників захистити не може! Одну зазивала, без зятя, він і даремно їй не потрібен.

Якось так. Живу одна і тішуся, що все це не в мене вдома відбувається. За сина та Поліну спокійна: вони себе образити не дадуть.

Гроші, нібито, накопичують, крутяться, хочуть потім іпотеку брати, і щоб на той момент якомога більша сума на руках була.

Пишаюся сином! Пишаюся невісткою! А якщо комусь там некомфортно, то це лише їхні проблеми. Це, щоб про сина не забувати. Як постелишся, так і виспишся! Слушно я міркую?

КІНЕЦЬ.