Свекрусі все грошей мало, звикла із сина тягнути, а тут годівниця закрилася. Впевнена, що ідея, щоб здати квартиру в оренду належить саме їй.

Ситуація у нас вийшла такою. У чоловіка зараз проблеми на роботі. Зарплата залишилася незмінною, а ось премії, які становили більшу частину заробітку, пристойно урізали.

З цих премій чоловік утримував свою маму, яка заробила пільгову пенсію та радісно кинула працювати. Але жити на широку ногу не перестала.

Тепер же вийшло, що чоловік не може вже утримувати маму в колишніх обсягах, а наявних грошей їй не вистачає, бо заощаджувати вона давно відвикла.

От і зʼявився геніальний план. Свекруха переїжджає до нас, свою квартиру здає, з чого має гроші, які повинні їй компенсувати доходи, що випали від сина.

У цій схемі не врахували лише один маленький нюанс – я не хочу жити зі свекрухою ні за яких умов. Я її й на відстані ледве терплю, а тут у своїй хаті.

Живемо ми з чоловіком у моїй квартирі, обидва працюємо, отримуємо приблизно рівні суми. Точніше, раніше отримували після того, як йому урізали премію, я стала заробляти більше.

І мене спочатку дратувало, що він утримує матір. Їй тільки п’ятдесят виповнилось, вона ще цілком здатна сама забезпечувати себе, але не хоче.

Пенсії їй не вистачає, тому вона насіла на сина, щоб він допомагав мамі-пенсіонерці, а то їй на манікюри та кафе не вистачає.

Так, свекруха там не голодує, а сумує за неможливістю вести таке ж цікаве життя, що було раніше. Працювати вона не хоче, а ось сидіти на шиї сина саме те. Але поки вона жила у своїй квартирі та не чіпала мене, я готова заплющувати на це очі.

Нам із чоловіком на життя вистачало. Він витрачав свої премії на матір, я ж на себе.

Але жити зі свекрухою в одній хаті через те, що вона не хоче втрачати в грошах – це, даруйте, вже зовсім інша історія. Я, коли почула, що чоловікові урізали премію, навіть трохи потішалася. Все думала, як же тепер свекруха викручуватиметься.

А потім чоловік вирішив зі мною поговорити та запропонувати вихід із ситуації, як він, а точніше свекруха, я в цьому впевнена, його бачить.

– Нехай мама у нас поки поживе, а її квартиру здаватимемо, доки у мене із зарплатою не налагодиться, – пролунала пропозиція.

Мені навіть думати не треба було, я одразу сказала, що ні, не буде цього. Якщо свекруха хоче продовжити своє комфортне життя, то нехай іде працювати. Ну чи вчиться економити, корисна навичка.

Чоловік намагався щось заперечувати, на кшталт, це його мама, він зобов’язаний про неї піклуватися, а зараз така важка ситуація і я маю зрозуміти.

Але я не зрозуміла. Мало того, в мені прокинулося все роздратування, яке я збирала кілька років, і я висловила чоловікові все, що думаю щодо його матері.

Я не була грубою, межі не переходила, але душу відвела. Та й чоловікові тему для роздумів підкинула. Чоловік собі телефон поміняти не може, а мама кожні пів року за його рахунок у санаторій їздить. І це лише один із прикладів.

Начебто задумався, ходить хмуриться, але тему з переїздом мами більше не порушує. Подивимося, до чого це приведе.

КІНЕЦЬ.