Влаштовувалась мама працювати в торговий центр, розташований неподалік школи, в якій навчається Микита. Микита, мій син, йому вісім років, він навчається у другому класі.

Мама займалася всякою нісенітницею: сканер, копір, приймає замовлення на келихи та календарі. Платили відповідно – зарплата була невелика.

Микита дізнався, що бабуся поряд. Ми з ним разом кілька разів на роботі у мами були. Кілька разів Микита один ходив, влітку забігав до неї, поки канікули були. Почався навчальний рік, син став щодня після уроків ходити до бабусі.

А мама і рада була:
– Хоч не нудно, хоч онука бачу.

– Мамо, відправляй його додому. Треба робити уроки, обідати. Скажи йому, щоб не до тебе ходив, а додому.

– Він мені не заважає.
– Мамо, а як же уроки та обід? Все зробить, потім нехай до тебе приходить.

Вдома я з Микитою розмовляла. Пояснювала, що після школи треба йти додому, займатись обов’язковими справами.

Все зроблено – вільний, йди гуляти, йди до бабусі. Але він все одно після уроків йшов до торгового центру. Мама дзвонила, казала, що язик не повертається онука гнати.

– Тоді хай уроки в тебе робить! – сказала я.

Всю минулу осінь Микита після школи йшов до бабусі на роботу, робили уроки, обідали. Їли або те, що мама брала з собою, або мама давала Микиті гроші, та відправляла за гамбургерами, або пиріжками

На початку зими почалися скарги.

– Грошей стало бракувати. Може Микиті на обіди ти даватимеш? – Запитала мама. – Щоб він тут у мене їв?

– Ти сама його привчила! У школі його безплатно годують, вдома на нього чекає обід. Я тебе просила, щоб ти його додому відправляла. Тобі хотілося спілкуватися з онуком і розвіяти нудьгу! Нічим допомогти не можу!

В середині грудня мама відвадила Микиту. Заборонила йому приходити до неї на роботу. Мені мама сказала:

– Я полегшувала вам із чоловіком життя, робила з онуком уроки, а якщо ти пошкодувала грошей Микиті на їжу, то, відтепер, уроки з ним робитимете самі.

У тому й річ, що ми, в першому класі, привчили Микиту самостійно робити уроки, і в другому класі так і було б, якби мама мене спочатку підтримала.

Школа, дім, уроки, обід – вільний час. Все зрозуміло, а головне, без витрат на обіди. Мама вирішила чинити по-своєму!

Я дозволила мамі робити так, як вона хотіла. Я знала, що рано чи пізно їй набридне це, та з’явиться якийсь камінь спотикання.

Зрозуміло, мама не мала оплачувати обіди Микиті, але маминими стараннями він був у торговому центрі, а не вдома, де обід для дитини був готовий.

У середині січня мама звільнилася, але через місяць знову повернулася в той магазинчик у торговому центрі. І знову розпочалося! Вона сама зателефонувала Микиті, та запросила його забігати після школи.

– Мамо, ти знову? Грошей на обіди не буде, подяки за уроки не чекай. Посадиш його до себе на шию, я тобі Микиту до закінчення школи возитиму, для виконання домашніх завдань.

– Тобі осені не вистачило? Знову хочеш невдоволення накопичувати? Чи тобі зарплатню підняли?

Знов удома поговорила із сином. Бабуся працює, вона не має грошей йому на їжу, не має часу, щоб готувати вдома подвійну порцію обіду.

Попросила сина, щоб уберіг гаманець бабусі. Ми не забороняли йому в торговий центр ходити, просто спочатку треба зробити свої справи.

Уроки та обід – не така вже сильна зайнятість. Микита пообіцяв, що ходити до бабусі після уроків більше не буде.

Мама не втомлювалася запрошувати Микиту. Мені дзвонила, питала, чому забороняю. Все вже сто разів було сказано! Що не зрозуміло? Але мама все одно образилася!

На щастя, на початку літа мама знову звільнилася і знайшла роботу краще та трохи далі від школи.

На жаль, мама так і не потоваришувала з логікою, так і не визнала безглуздість своєї впертості, стосовно онука. Тому образу пестить і плекає до цього часу.

З погляду мами, я недолуга скнара: вона з онуком уроки робила, вона гроші йому на їжу витрачала, а я, стерво невдячна, допомагати відмовилася і, взагалі, забороняла дитині до неї ходити!

Трясця твоїй матері! Нехай Микита дитина! Йому, звичайно, було веселіше після школи до бабусі ходити, аніж додому!

Але ж мама чим думала, ігноруючи мої прохання? Ще я й винною залишилася! Ви теж так вважаєте?

КІНЕЦЬ.